— Авжеж, надто пасивна п’єса, — серйозно погодився Тофу-кун.
— Послухайте, Тофу-сан, останнім часом ви не створили жодного шедевра? — Господар, видно, хотів розрядити обстановку.
— Чогось видатного, гідного вашої уваги, — ні, але найближчим часом думаю видати збірку віршів… На щастя, я прихопив рукопис і хотів би подати його на ваш суд.
Тофу-кун добув з-за пазухи пурпуровий згорток, вийняв звідти рукопис на сторінок шістдесят і поклав його перед господарем. Той прибрав статечного вигляду, промимрив: «Ану лишень поглянемо», — і, розгорнувши першу сторінку, побачив:
Божественній, як сама аека, панночці Томіко присвячує автор.
З таємничим виглядом господар мовчки роздивлявся цю сторінку, аж поки не втрутився Мейтей-кун.
— Що, сінтайсі? — спитав він і заглянув у рукопис. — Ого, з присвятою. Тофу-кун, чудово, що ти зважився присвятити їх панночці Томіко.
— Тофу-сан, ця дама Томіко справді існує на світі? — здивовано спитав господар.
— Це одна з тих, що я запрошував разом з Мейтей-сенсеєм на заняття гуртка декламації. Вона мешкає тут поблизу. Правду казати, я щойно заходив до неї, думав показати вірші, але, на жаль, не застав — ще минулого місяця вона поїхала на курорт в Оісо, — вдавано серйозним тоном розповідав Тофу-кун.
— Куся: мі-кун, чого ти дивуєшся? Адже зараз двадцяте століття. Ти б краще прочитав нам цей шедевр. Знаєш, Тофу-кун, присвята твоя не зовсім вдала. Який зміст ти вкладаєш у це вишукане слово «аека»?
— Думаю, воно означає або тендітність, або ніжність.
— Звичайно, можна і так розуміти, але справжнє значення цього слова «небезпечність». Бувши тобою, я б написав по-іншому.
— Як же його написати, щоб було поетичніше?
— Бувши тобою, я б ось як написав: «Божественній, небезпечній панночці Томіко під ніс присвячує автор». Додано тільки два слова «під ніс», а як заграла фраза!
— Справді,- проказав Тофу-кун з виглядом людини, якій силоміць втовкмачили незрозумілу річ.
Нарешті господар мовчки перегорнув першу сторінку й прочитав:
В духмяних пахощах пливе
Твоя душа чи тінь кохання?
Який солодкий поцілунок
В гіркому цьому світі!
— Цього я трохи не розумію, — зітхнув господар і передав рукопис Мейтеєві.
— Перестарався, — зауважив Мейтей і передав Канґецу-кунові.
— Ого, справді,- погодився Канґецу й вернув рукопис Тофу-кунові.
— Цілком природно, що ви, сенсей, не розумієте. Адже за десять років поезія розвинулась, змінилася до невпізнання. Сучасної поезії не зрозумієш, якщо читатимеш її на сон або на станції; часто навіть сам автор безпорадний перед запитаннями читачів. Тепер вірші пишуться з натхнення, і автор ні за що не відповідає. Тлумачити вірш і шукати в ньому мораль — справа вчених, нас це не стосується. Недавно мій приятель Сосекі написав таке невиразне оповідання «Ніч» [143], що жоден читач нічого не второпав. Коли я зустрів автора і попросив роз’яснити що до чого, він не захотів мати зі мною діла, а лише відповів: «А я звідки знаю?» Гадаю, саме така риса характерна для поета.
— Можливо, він і поет, але як людина дивак, — мовив господар, а Мейтей доконав Сосекі-куна просто — назвав дурнем.
Тофу-кун ніяк не міг наговоритися.
— Сосекі нам не компанія, але я б хотів, щоб ви читали мої вірші з такою ж прихильністю, як і його. Особливо хочу звернути вашу увагу на: «В гіркому цьому світі» і «Який солодкий поцілунок». Над цим я добряче попомучився.
— Видно сліди ваших мук.
— Цікаве протиставлення солодкого і гіркого — все одно що принада вірша в стилі «хайку» перемішана з гіркотою перцю. Перед такою притаманною лише Тофу-кунові здібністю низько схиляю голову, — захоплюванся Мейтей, насміхаючись з чесної людини.
Нараз господар схопився і, наче щось пригадавши, побіг у кабінет. 3а мить він вернувся з листком паперу і при здоровому глузді заявив:
— Ви вже мали нагоду познайомитися з твором Тофу-куна, тож, прошу, висловіть тепер свою думку про коротке оповідання, яке я вам прочитаю.
— Якщо це епітафія Теннен Кодзі, то ми вже тричі її слухали.
— Будь ласка, помовчіть. Тофу-сан, звісно, я не можу цим похвалитися, але послухайте хоч би для розваги.
— Авжеж, послухаємо.
— Канґецу-кун, до речі, теж послухай.
— Можна послухати і не до речі. Сподіваюсь, не довгe оповідання?
— Близько шістдесяти знаків, — і Кусямі-сенсей почав читати саморобний шедевр.
— «Японський дух! — вигукнув японець і закашлявся, як сухотний».
— Винятковий початок, правда? — похвалив Канґецу-кун.