Перед собою я побачив розчинені двері завширшки один кен. За дверима панувала мертва тиша. Я пройшов трохи далі і почув людський гомін. Вирішивши, що так звана лазня міститься там, звідки долітають голоси, я проліз щілиною між дровами і вугіллям, звернув ліворуч і рушив уперед. Праворуч я запримітив засклене вікно, а за ним велетенську трикутну піраміду складених одна на одну дерев’яних балій. «Їм, круглим, напевне, неохота лежати складеними в трикутну піраміду», — в душі поспівчував я баліям. Кінець лави, яку займали балії, на кілька сяку залишався вільним, наче спеціально для мене. Лава була заввишки з метр, немов на замовлення якраз така, щоб я міг вистрибнути на неї. «Прекрасно», — подумав я і підстрибнув. І що ви думаєте? Так звана лазня опинилася під самим моїм носом, перед очима, перед самим обличчям. Що найцікавіше на світі? Покуштувати те, чого раніше не їв, побачити те, чого ніколи перед тим не бачив. Більшої радості немає. Якщо ви, панове, на взірець мого господаря проведете тридцять-сорок хвилин тричі на тиждень у так званій громадській лазні, то вас можнатільки похвалити. Але якщо ви, як я, ніколи не бачили, що воно за штука ота лазня, швидше спішіть подивитися. Можете не бути при смерті своїх батьків, але за всяку ціну огляньте лазню. Кажуть, світ широкий, але ніде не знайдете такої дивовижі, як у лазні. Дивовижі? Такої дивовижі, що я навіть соромлюся розповідати. Всі люди, що безладиим натовпом гули за шибками були голі-голісінькі. Справжні тайванські дикуни! Адами двадцятого століття! Якщо заглянути в історію одягу — зрештою, вона така довга, що полишимо її складання панові Тойфельсдреку [150], - то виявиться, що людина тримається на одязі. Відтоді, як у вісімнадцятому столітті на гарячих джерелах у Бат (у Великобританії) стосовно одягу було заведено строгі-престрогі правила, чоловіки й жінки почали з’являтися у купальних костюмах, що прикривали не тільки плечі, але й ноги. Приблизно шістдесят років тому, теж в Англії, в одному містечку заснували школу малювання. Тож цілком природно, що для такої школи було накуплено картин з намальованими голими тілами і скульптур, розвішано й розставлено їх усюди по класах. Та коли настав день урочистого відкриття школи, фундатори і викладачі опинилнся у прикрому становищі. Річ у тому, що на церемонію відкриття годилось запросити міських дам. Однак дами того часу вважали, що людина — одягнена тварина. Вони не припускали думки, що людина — молодший брат мавпи, вбраної у власну шкуру. «Неодягнена людина — все одно що слон без хобота, школа без учнів, а воїн без хоробрості. Вона втрачає своє єство. А втративши єство, перестає бути людиною. Стає твариною. Нехай це лише навчальні копії, та коли вони ставлять людину на один рівень з твариною, вони ображають гіддість шляхетних паній. Ось чому ми відмовляємося бути присутніми на церемонії», — переказали дами. «Ну й вередливі!» — подумали собі вчителі. Але ж, зрештою, і на Сході, й на Заході жінка — своєрідна прикраса. Вона не може стати ні мірошником, ні волонтером, зате вона — косметичне знадіб’я, без якого не обходиться жодна церемонія відкриття школи. Отож не було ради, і вчителі подалися в крамницю, закупили десь тридцять п’ять танів [151] чорної тканини і прикрили на тих картинах і скульптурах геть усе, що нагадувало про тваринну природу людей. Щоб, крий Боже, не чути скарг, вони навіть обличчя скульптур дбайливо зап’яли. Кажуть, що після того нарешті церемонія пройшла без затримки. От яке значения для людей має одяг. Останнім часом розвелося чимало панів, які безперестанку торочать про картини нудистів і закликають малювати голе тіло. Але вони помиляються. Ясна річ, помиляються, тому що я, наприклад, змалку ще жодного разу не роздягався догола. До повторного зацікавлення голим тілом, успадкованого від стародавніх греків, спричинилася розбещеність в епоху Відродження. Греки і римляни звикли до голого тіла, а тому їм і в голову не впадало, що воно може пошкодити суспільній моралі. Але ж Північна Європа — місцевість прохолодна. Навіть у Японії кажуть: «Голим на дорогу не вийдеш» [152]. А про Німеччину або Англію шкода й мови: вийдеш надвір голим — відразу помреш. Помирати — кепська справа, а тому всі спішать зодягнутися. А зодягнувшись, стають одягненими тваринами. Як так, то, зустрівши тварину голою, людина не помічає в ній нічого людського. Тож не дивно, що для європейців, особливо європейців Північної Європи, оголені постаті на картинах, скульптури голих людей — все одно як тварини, що якостями поступаються навіть нам, котам. Ви гадаєте, вони гарні? Нехай так, тоді їх можна вважати гарними тваринами. Мене можуть спитати, чи бачив я коли-небудь вечірню одежу європейської жінки. Я — кіт, і мені не доводилось бачити вечірнього плаття європейської жінки. Але я чув, що жінки в Європі оголюють груди, виставляють плечі, руки, і все це називають вечірнім туалетом. От безсоромні! До чотирнадцятого століття їхнє вбрання не було таким кумедним, тоді вони одягалися, як усі нормальні люди. Я не розповідатиму, чому їм раптом заманулось одягатися, як нікчемний цирковий штукар, — велика морока. Хто знає, той знає; хто не знає, обійдеться. Даймо спокій історії, а звернімо увагу на те, що названі дами гордо з’являються у своєму дивовижному вбранні лише о нічній порі; видно, в їхній душі залишилося щось людське, якщо зі сходом сонця вони не тільки закутують плечі, ховають груди і прикривають руки, а навіть мають за сором виставляти на світ Божий хоч би ніготь на нозі. Отож виходить, що вечірній туалет постав як наслідок якогось безглуздя і змови дурнів. Якщо вам прикро з цим погодитися, то спробуйте в білий день оголити свої плечі і груди. Те ж саме я повторю і нудистам. Якщо вже ви такі прихильники наготи, то роздягніть свою доньку, скиньте з себе одежу і прогуляйтеся в парку Уено. Не можете? Не те що не можете. Просто європейці цього не роблять, тож і ви їм вторуєте. Приміром, хіба ви не ходите гордовито до готелю «Тейкоку» в чудернацькій одежі? Виникає запитання: чому? Просто так. Європейці так ходять, то й нам так треба. Європейці сильні, а тому ви із шкури пнетесь, щоб їх наслідувати, навіть якщо це безглуздо. Сильному корися, під тягарем хилися? Що з вами? Голови на плечах не маєте? Вам, японці, можна пробачити, як прнзнаєтесь, що кебети у вас чортма. Але тоді нічого так заноситися. І в науці те ж саме. Зрештою, це одягу не стосується, тож я в подробиці не вдаватимусь.