Але годі: гуд бай, моя люба! Як тільки ти вивчиш напам'ять цей лист і почнеш цитувати його сусідам з нашого будинку, я тобі наступного надішлю. Ти не уявляєш, як їх тут легко писати. Обкладаєш себе газетами, береш ножиці й виписуєш все підряд. Потім трохи домислюєш і не встигнеш озирнутись, як у тебе за один лише вечір набігло не менше десяти сторінок довершеного, насиченого думками тексту. Треба тільки оволодіти мистецтвом усвідомлення зачаєної в ній люті.
Люба моя! Признаюся тільки тобі одній: якщо так далі піде, то з Нью-Йорка я привезу готовий роман у листах. Для чого відкладати на завтра? Для чого це робити дома, коли в мене є вся можливість його написати тут? Дома, сама знаєш, за обов'язками нічого не встигнеш»,
Тепер ви відчули, яка сила таланту. Я теж міг би написати роман у листах. Але боюсь бути не оригінальним, хоч, звичайно, такого письменника, яким є Коротич, наслідувати не гріх, а честь.
Читаючи роман В. Коротича «Лице ненависті», я переконався, що дружина – це та високо благородна істота, яка може перенести все. Навіть листи, якщо це так подобається чоловікові.
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 32
Як я не люблю подорожувати і реально і в уяві, але ніколи не думав, що доведеться побувати на Тому Світі.
Я щасливий, що жив у Нью-Йорку – першій столиці світу, якщо вірити путівникам. Я щасливий, що бачив його на власні очі – цей сучасний Вавілон на Гудзоні, а найбільша моя радість, що після перебування в ньому маю все-таки змогу написати ці рядки й сподіватися побачити їх окремим виданням.
Якщо у творі, як, маю надію, читачі самі переконалися, передано не тільки образи баченого, але й роздуми над враженнями, то в цьому розділі мовитиметься про силу того почуття, що називається ностальгією. В останні дні перебування далеко від Батьківщини воно так бентежить, що лічиш буквально кожну хвилину, яка наближає час повернення на рідну землю.
Розділ XXXII. ПОВЕРНЕННЯ З ТОГО СВІТУ
Багато чого бачив я у Нью-Йорку. Особливо на Манхеттені. Бачив «Метрополітен-оперу» і Метрополітен-музей. Бачив Рокфеллер-центр і Лінкольн-центр. Бачив хмарочоси Емпайр стейт білдінг і Пан-Амерікен білдінг, Крейслер-білдінг. Бачив собаче кладовище й собачий госпіталь, бачив собачий готель і собачі магазини. Я майже все бачив – окрім хіба що цирку. Та, гадаю, те, що впадало в очі на білому Бродвеї, – повністю заміняє цирк. Я б сказав, заміняє навіть суперцирк, і, мабуть, дуже добре, що той цирк не виїзний.
І ось я вдома. Ще ніколи земля не була такою близькою, дорогою і рідною, як цього разу. Запах її я відчував крізь забиті смогом пори свого тіла й обшивку авіалайнера.
Я опускався по трапу, й мені хотілося якнайшвидше кинутися до тих, хто нас зустрічав, і всіх підряд розцілувати. Та, торкнувшись землі, раптом відчув, що мій ентузіазм спадає, і я лише міцно потис товаришам руки. Коли охолов остаточно (довго не подавали автобуса), а повітря в Борисполі було морозяне, то подумав: «Друзі небагато втратили, не відчувши на собі моїх щирих і гарячих поцілунків».
А разом з тим я стояв і ще не вірив, що вже вдома. Хотілося упасти на рідну землю, особливо на клумбу із припорошеними інеєм чорнобривцями.
Приїхавши додому, дружина одразу запитала, що я привіз.
– Тобі і друзям подарунки, а собі – гастрит.
Розпакувавши валізи і оглянувши сувеніри, вона несподівано втратила те, що ми називаємо по-іноземному – оптимізм.
– Де ти був? – голосом слідчого, який не звик довіряти словам, а тільки фактам, поцікавилась вона.
– В Америці! У Сполучених Штатах.
– Перестань! Хоч на старості літ знайди у собі мужність признатися, де це ти стільки їздив? Що оце, читай:
«Я приїхав з Америки. Оце прямо з Нью-Йорка. Від вашого чоловіка листа привіз». Ти думаєш, мені 16 років?
Я цього, до речі, ніколи не думав.
– Ти гадаєш, мене так легко обдурити? То де ти був?
– В Америці. В Нью-Йорку!
– Ще де?
– У Вашінгтоні!
– Ще де? Тільки швидко і не кліпай очима?
– У Філадельфії!
– Ще де?
– У Нью-Джерсі!