– Але ніякої роботи не було, і ти мені кинь ці імперіалістичні штучки. Тобі не вдасться мене завербувати. Хай чують ті, хто мене підслуховує. І ти їм так само передай, – розійшовся не на жарт. – І вона це помітила, але не відступала ні на крок.
– Десять доларів, сер. У нас така такса: сім мені, а три портьє. Адже йому не доведеш, що роботи не було, портьє подумає, що я ті долари поклала собі в кишеню...
Я глянув на неї.
– Твоєму портьє неважко пересвідчитись у протилежному – в тебе жодної кишені нема.
Мені здалося, що це мій найпереконливіший аргумент, але вона з ним не погодилася.
Я їй дав десять доларів, щоб вона пішла від мене.
– Сенк'ю, сер, – зробила вона кніксен, не одягаючись. – Вперше бачу такого клієнта, який платить тільки за живу рекламу. – Вона здивовано стенула плечима і, накинувши халатик на свої рожеві плечі, додала: – Обіймайте голубі подушки, сер, якщо вам більше подобається груповий секс, ніж індивідуальний.
– Век! Век! Век! – виштовхав її за двері, не забувши при цьому порадити підшукати для себе серйознішу роботу. Навряд чи вона мене тоді послухала.
Зачинивши двері і накинувши на них ще й додатковий ланцюжок, я упав на диван і витер з чола піт, що градом котився з мене. Тільки тепер збагнув суть гумору портьє і те, що в Америці означає слово «подушечка». Не знаю, чи це слово діє в усіх п'ятдесяти двох штатах Америки чи тільки в Нью-Йорку і, може, ще на околицях Нью-Джерсі.
Того вечора, власне, тієї ночі, я ще довго не міг заснути. Перед моїми очима весь час миготіла та рожева «подушечка». У неї й справді все було рожеве, пригадав у спокійнішій обстановці я, – рожеві губи, рожеві щічки, рожеві плечі, рожеві пухкенькі з ямочками на ліктях руки, не кажучи вже про інші частини тіла, до яких я, слово честі, навіть не доторкався.
Як уже мовилося раніше, у Нью-Йорку дуже полюбляють рожевий колір. Тут майже усе рожеве: рожеві подушечки, рожеві пудельки, рожеві сни, рожеві мрії, рожеві фламінго, рожеві банани, рожеві персики. Шкода, що реальність досить-таки чорна. І не лише в Гарлемі.
У мене в холодильнику стояла пляшка пива американської фірми «Міллер». Аби був знав, що подушечка – це... Словом, ви мене зрозуміли. В такому випадку я міг би портьє замовити й тараньку. Із задоволенням запив би пивом і не заплатив би й долара. Хай би після цього мене звинувачували в канібалізмі.
З того часу я «подушечки» більше не зустрічав. Зате із портьє бачився кожного третього дня. Він мене зустрічав так, ніби ми з ним виховувалися в одній ясельній групі. Я знав, що в світі існує чимало усмішок і посмішок: щирих, веселих, сердечних, милих, товариських, чарівних, привабливих, ніжних, красивих, симпатичних, душевних, кривих, лукавих, потворних, сардонічних, передсмертних, але посмішка портьє після візиту тієї «подушечки»...
Гадаю, її не можна назвати дружелюбною, хоча портьє аж вилазить із свого блейзера[7], рекламуючи мені саме таку посмішку. І це кожного третього вечора.
– Вам подушечку, сер? – і знову вигинався, наче китаєць з Чайна-тауна. Не знаю, що йому тоді сказало «рожеве порося», але в чомусь був переконаний, що вона його запевнила, що в мене долари не розходяться з ділом. Інакше б він не наполягав:
– Вам подушечку, сер? У нас широкий вибір. Окрім рожевих, є голубі, оранжеві, золоті, срібні й бронзові, сер. Є кольору чорного агату...
«Ну, сволота, – лаявся я в душі – ще й насміхається наді мною. Йому тих трьох доларів мало від мене». І я після чотирьох таких зустрічей твердо поклав собі: ще кілька вечорів, і тоді йому нізащо не минути подушечки на смертному ложі, мені – електричного стільця, а нашому представництву в Нью-Йорку – міжнародних ускладнень. Мої друзі знають, наскільки в мене загострене почуття несправедливості. Це відчуття можна прирівняти хіба що до ножа, і то дуже вигостреного.
На сьомий день я піймав себе на думці, що як тільки отримаю платню, обов'язково куплю кольт (тут його купити так само просто, як у нас гірчичник, коли він не в дефіциті), і хай тоді спробує поткнутися до мене з тією проклятою «подушечкою».
– Ніяких подушечок, – категорично заявляв я майже щовечора. – І матраців, між іншим, теж, – бо він уже починав натякати й на матраци.
– Сер, – заблагав я,– не мучте мене цією проклятою подушечкою. Ось вам моїх чесно зароблених п'ять доларів, і покінчимо з цим раз і назавжди.
– Ноу, сер, – глянувши на купюру вартістю у п'ять доларів, сказав він. – Подушечка будь-якого кольору коштує десять доларів, сер.
– Я вам плачу тільки за вашу посмішку, і якщо можете, ради всього святого на землі, більше не посміхайтеся до мене. Не посміхайтесь і вдайте, що ви мене вперше бачите. Вперше і востаннє, інакше... я даю вам відкупного.
7
Блейзер – модний темно-синій піджак, схожий на ті, які у нас носять пілоти цивільної авіації.