Я йому залишився вдячний на все життя за таке повідомлення. Але цього йому було замало. Він розшифрував свою думку:
– В Ренуара, як і в Пікассо, не закохаєшся з першого погляду. Ви зі мною згодні?
– Абсолютно. З останнього погляду, між іншим, – теж. Бачте, чоловіків, навіть шедевральних, я взагалі не люблю, а жінок якщо вже любити, то тільки з першого погляду і на все життя. Вибачте, але про Пікассо я цього сказати не можу.
Настав час прощатись із Філадельфією – цим найстарішим містом США. Містом, де (як я мав нагоду писати) була проголошена Декларація незалежності, прийнята конституція, де... Узнавши про все це, я готовий був розчулитеся і пустити першу сентиментальну сльозу вдячності, коли б не безкоштовний буклет-сувенір, подарований мені на згадку гідом.
Буклет мені сподобався з першого погляду. Своїм блиском, лакуванням, форматом, оформленням і навіть телеграфно-лаконічним стилем. Я звідти додатково дізнався, що Філадельфія ще:
а) була тимчасовою столицею США (1790-1800 рр.);
б) центр робітничого руху США;
в) один з найбільших залізничних вузлів СА (знаменита Пенсільванська залізниця проходить);
г) другий після Нью-Йорка (за величиною) порт на Атлантичному узбережжі США.
Вичитав, що тут випускають літаки, молоковози, локомотиви, вагони, вагонетки, фарби, лаки, трикотажні труси і майки. Експортують: вугілля, зерно, молочні продукти, сепаратори, нафтопродукти, борошно і, звичайно, хімікати. Їхній імпорт: гіпс, папір, нафта, руда, цукор, корок, вино, кава, соки, сірка, мандоліни, гітари і тара з-під віскі.
Далі буклет повідомляв, якою завбільшки була ложка в тієї чи іншої філадельфійської знаменитості. На якому ліжку і з ким та знаменитість спала, з якої рушниці стріляла, 3 чиєї тарілки їла і що саме. Особливо наголошувалося на улюблених стравах, коханках і песиках.
Я читав цей буклет-сувенір, як захоплюючий бестселер, і під його впливом перейнявся повагою до Філадельфії, що могла б перерости в любов – так правдиво і аргументовано описувалися достоїнства цього міста. Але цьому зашкодила незначна деталька, до речі сказати, промовисто характерна для усіх буклетів і путівників США. Там – жодного слова про корінне населення Америки – індіанців. І це в путівнику про місто, де була проголошена незалежність, рівність, братерство і Декларація про права людини.
І я зрозумів: для народу, який дав світові картоплю й гречку[13], помідори і квасолю, соняшник і какао, не знайшлося місця ні на рідній землі, ні в американському путівнику.
Я вже мовчу про батат і знамениту індичку, яку так полюбляють американці (усі поголовно) у День Вдячності – тепер уже свого, я б додав, – національного свята. Але індіанці, як відомо (навіть з американської преси), живуть не картоплею єдиною, їх активно привчають до віскі. Індіанці живуть любов'ю до своєї країни, до своєї культури, до своєї мови, до своєї історії, до своїх звичаїв і традицій. І ось усе те, чого не вдалося свого часу знищити мечем і вогнем, сьогодні топиться у вогненній воді – найрадикальнішому засобі для укорочення історичної пам'яті в народу, для доведення поколінь цього красивого ї доброго народу до напівдегенеративності. Знищити народ, знищити його пам'ять, щоб натомість побудувати музеї індіанців, а ще пізніше сказати:
– На цій землі колись жили індіанці!
Такий принцип усіх завойовників.
– Віскі живим, пам'ятники – мертвим!
Такий девіз завойовників.
Я б погодився з формулою «пам'ятники – мертвим!», коли б вона стосувалася не лише поневолених, але й поневолювачів. А втім, я людина сердечна. Принаймні мені самому інколи так здається. Мені хочеться побажати усім добра і свободи, рівності і незалежності, хоч все це, наскільки мені відомо, нікому безкоштовно, як буклети, не давалось.
Що ж до пам'ятників зрадникам цього народу, які ставлять завойовники, то, на мій погляд, до них треба класти не вінки із металевих квітів, а динамітні шашки, А втім, це моя приватна думка. Хоча з нею, певний, більшість свободолюбивих і вірних своєму народові індіанців погодилися б. Принаймні ті, які ще плекають надію і собі побачити щасливий промінчик сонця на спинці і свого індіанського крісла[14].
МАЛЕНЬКИЙ РЕКЛАМНИЙ АНОНС № 25
В тому, що не все на цім світі вершить бог, ви уже давно переконалися з власного життєвого досвіду. Знаєте ви й те, що чорт у вашому бутті так само не дуже багато значить. Він просто безсилий щось заподіяти. Власне, і про бога і про чорта я уже вам розповідав в одному із попередніх розділів, де йшлося про дуже давні часи – коли на світі жили Адам і Єва. А ось як тепер! Зокрема у Нью-Йорку! Хто тут головну роль грає! Від кого залежить ваше квітуче (чи ж зовсім-зовсім навпаки) пречудове життя! Звичайно, найкраще поїхати і переконатися на власні очі, але якщо ви уже мені вірите, в чому, до речі, я не сумніваюсь, то відповім вам двома словами: БОГ і БОГИНЯ.
13
Помилка: батьківщиною гречки є не Америка, а Гімалаї та Тибет.
14
«Промінчик сонця на спинці крісла» – символ свободи. Саме такий сонячний промінчик нібито побачив Джордж Вашінгтон на своєму кріслі у день проголошення незалежності. Автор, очевидно, саме це має на увазі.