— Ви не знаєте, чи він уночі не виходив з вагона?
— Я так не думаю. Я б це почув. Світло із коридору — і я автоматично прокидаюся, думаю, що це митниця на якомусь кордоні.
— Він говорив щось про свого працедавця? Ніколи не висловлював жодного упередження проти нього?
— Кажу ж вам, не говорив. Він не був дружелюбним. Як риба.
— Що ви, кажете, курите — люльку, цигарки, сигари?
— Лише цигарки.
Пуаро простягнув йому одну, він узяв.
— Ви бували в Чикаго? — запитав мсьє Бук.
— Ах, так — прекрасне місто, але я краще знаю Нью-Йорк, Вашингтон, Детройт. Ви були в Штатах? Ні? Ви повинні туди поїхати, це…
Пуаро підсунув йому аркуш паперу.
— Будь ласка, підпишіть це і вкажіть вашу постійну адресу.
Італієць писав із завитками. Потім він підвівся — його усмішка була такою ж привабливою, як і завжди.
— Це все? Більше я не потрібен? Мсьє, гарного вам дня. Я бажаю, щоб ми могли вибратися зі снігу. У мене призначена зустріч у Мілані, — він сумно похитав головою. — Я втрачу бізнес.
Він пішов.
Пуаро подивився на свого друга.
— Він уже давно в Америці, — сказав мсьє Бук, — і він італієць, а італійці використовують ножі! І вони великі брехуни! Я не люблю італійців.
— Ça se voit[57], — з усмішкою сказав Пуаро. — Ну, можливо, ви й праві, але я доведу вам, мій друже, що проти цієї людини немає абсолютно жодних доказів.
— А як щодо психології? Хіба італійці не ріжуть одне одного ножем?
— Звичайно, — сказав Пуаро. Особливо в запалі сварки. Але це інший вид злочину. У мене є думка, мій друже, що це злочин дуже ретельно спланований і зрежисований. Це далекоглядний, витриманий злочин. Це не — як би це висловити — латиноамериканський злочин. За цим злочином стоїть холодний, винахідливий, розважливий розум — я думаю, що англо-саксонський розум.
Він узяв останні два паспорти.
— А зараз, — сказав він, — поспілкуймося з міс Мері Дебенгем.
Розділ одинадцятий
Свідчення міс Дебенгем
Увійшовши у вагон-ресторан, Мері Дебенгем підтвердила попереднє судження Пуаро про неї. Охайно одягнена в чорний костюм, сіро-зеленувату блузку, із гладкими хвилями темного волосся, акуратно зачесаного й пригладженого. Її манери були такі ж спокійні та пригладжені, як її волосся.
Вона сіла навпроти Пуаро та мсьє Бука й запитально на них глянула.
— Вас звати Мері Герміона Дебенгем і вам двадцять шість років? — почав Пуаро.
— Так.
— Англійка?
— Так.
— Будьте ласкаві, мадемуазель, записати свою постійну адресу на цьому аркуші паперу.
Вона виконала його прохання. Почерк був чіткий і розбірливий.
— Тепер, мадемуазель, що ви розповісте нам про події минулої ночі?
— Боюся, що мені нічого вам розказати. Я лягла спати й заснула.
— Чи дуже вас засмутило, що в цьому потягу вчинили злочин?
Цього запитання вона не очікувала. Її сірі очі трохи розширилися.
— Я не зовсім розумію вас.
— Але запитання було зовсім просте, мадемуазель. Я повторю. Чи надто засмутило вас, що в потягу скоїли злочин?
— Насправді я не думала про це з такої точки зору. Ні, не скажу, що я засмучена.
— Злочин — для вас буденна справа, так?
— Природно, що сталася неприємна річ, — тихо сказала Мері Дебенгем.
— Ви справжня англосаксонка, мадемуазель. Vous n’éprouvez pas d’emotion[58].
Вона ледь усміхнулася.
— Боюся, що в мене не буде істерики, яка б довела мою емоційність. Зрештою, люди помирають щодня.
— Так, вони вмирають. Але вбивство — трохи рідкісніша подія.
— О, звичайно.
— Ви ж не знали небіжчика?
— Уперше я побачила його тут учора за обідом.
— І яке у вас про нього враження?
— Я не звернула на нього уваги.
— Він не здався вам лихою людиною?
Вона ледь знизала плечима.
— Направду, не скажу, що замислювалась над цим.
Пуаро проникливо подивився на неї.
— Гадаю, ви зневажаєте те, як я проваджу своє розслідування, — сказав він, кліпнувши. — Ви гадаєте: «Зовсім не так розслідування б провадили в Англії. Там усе було б формально, зводилося тільки до фактів, справа була б належно впорядкована». Та я, мадемуазель, маю власні маленькі примхи. Спершу я дивлюся на свідка, оцінюю його чи її характер, і тоді, відповідно, формулюю запитання. Ще хвилину тому я говорив із джентльменом, який хотів поділитися зі мною усіма його ідеями щодо будь-чого. Та я примусив його дотримуватися суті. Я змусив його відповісти тільки «так» чи «ні», це чи інше. І от прийшли ви. Я одразу помітив, що ви любите порядок і методичність. Ви обмежитеся тільки темою обговорення. Ваші відповіді будуть короткі та по суті. І тому, мадемуазель, що людська природа примхлива, я ставлю вам зовсім інші запитання. Я запитую, що ви відчуваєте, що ви подумали. Вам хіба не подобається такий метод?