Він похитав головою.
— Мадам, це формальність, і все.
— Ви такі упевнені?
— Щодо вас, так.
— І все ж я знала і любила Соню Армстронґ. Що ви тоді думаєте? Що я б не забруднила руки убивством такого canaille[68], як той чоловік Кассетті? Ну, можливо, ваша правда.
Хвилину-другу вона мовчала, тоді промовила:
— Знаєте, що б я хотіла зробити з таким чоловіком, як той? Я б хотіла крикнути своїм слугам: «Відшмагайте цього чоловіка до смерті й шпурніть на смітник». Саме так вирішували справи, за моєї молодості.
Пуаро уважно слухав.
Вона глянула на нього з раптовою імпульсивністю.
— Ви нічого не говорите, мсьє Пуаро. Мені цікаво, про що ж ви думаєте?
Він відверто глянув на неї.
— Я думаю, мадам, що сила у вашій волі — не в руках.
Вона глипнула на свої тонкі, обтягнуті чорним, руки з жовтими кистями, схожими на кігті хижака, з перснями на пальцях.
— Це правда, — мовила вона. — У них немає сили — зовсім. Я не знаю, чи мені шкодувати, чи радіти з цього.
Тоді вона різко розвернулася в бік купе, де покоївка акуратно пакувала валізи.
Княгиня перервала вибачення мсьє Бука.
— Ви не маєте вибачатися, мсьє, — сказала вона. — Скоєно вбивство. Потрібно виконати певні процедури. Ось і все.
— Vousêtesbienamiable, Madame[69].
Вона злегка схилила голову, коли вони йшли.
Двері наступних двох купе були зачинені. Мсьє Бук помовчав і почухав голову.
— Хай йому грець! — сказав він. — Тут можуть виникнути проблеми. У них дипломатичні паспорти. Їхній багаж огляду не підлягає.
— Від митного огляду, так. Але вбивство — це інше.
— Я знаю. Все ж таки — ми не хочемо мати ускладнень…
— Не засмучуйтеся, любий друже. Граф і графиня будуть розсудливими. Бачте, якою люб’язною щодо цього була княгиня Драґомірова.
— Вона справді grande dame[70]. Ці двоє теж мають такий самий суспільний статус, але граф справив на мене враження людини із трохи лихим норовом. Він був незадоволений, коли ви наполягли на тому, щоб допитати його дружину. А це роздратує його ще більше. Думаю… е-е-е… ми їх пропустимо. Зрештою, що спільного в них може бути з цією справою? Навіщо мені створювати собі непотрібні клопоти?
— Не можу з вами погодитися, — мовив Пуаро. — Я упевнений, що граф Андрені буде розсудливим. Принаймні хоч спробуймо.
І до того, як мсьє Бук зміг відповісти, він різко постукав у двері № 13.
Голос ізсередини гукнув:
— Entrez.
Граф сидів у кутку біля дверей і читав газету. Графиня скрутилася у протилежному кутку біля вікна. Голова була на подушці, і схоже було, що вона спала.
— Перепрошую, Monsieurle Comte[71], — почав Пуаро. — Прошу, пробачте це вторгнення. Ми обшукуємо увесь багаж у потягу. У більшості випадків проста формальність. Але це треба зробити. Мсьє Бук підказує, що, оскільки у вас є дипломатичний паспорт, ви цілком можете вимагати, щоб для вас зробили виняток.
Граф на якусь мить задумався.
— Дякую, — сказав він. — Але я не думаю, що проситиму, щоб для мене зробили виняток. Я навіть волів би, щоб мій багаж оглянули так само, як і інших пасажирів.
Він обернувся до дружини.
— Сподіваюся, ти не заперечуєш, Елено?
— Зовсім ні, — мовила графиня, не вагаючись.
Пройшов швидкий і трохи поверхневий обшук. Здавалося, Пуаро намагався замаскувати збентеження, роблячи різні дрібні безглузді зауваження, такі як:
— Ось відвологла етикетка на вашій валізі, мадам, — коли він зняв синю сап’янову сумку з ініціалами й короною.
Графиня не відповіла на це зауваження. Вона, здавалося, трохи знудилася від усієї процедури, і, залишаючись скрученою у своєму кутку, дивилася замріяно у вікно, у той час як чоловіки обшукували її багаж у купе поряд.
Пуаро закінчив обшук, відкривши маленьку шафку над умивальнею і швидко глянувши на її вміст — губка, крем для обличчя, пудра й маленька пляшечка з написом «Тріонал».
Потім обмінявшись ввічливими фразами, пошукова група вийшла.
Купе місіс Габбард, убитого та купе Пуаро були наступними.
Тепер вони прийшли в купе другого класу. Перше, з місцями № 10, 11, було зайняте Мері Дебенгем, яка читала книжку, і Ґретою Олссон, яка міцно спала, але здригнулася і прокинулася, коли вони увійшли.
Пуаро повторив свою формулу. Шведська леді здавалася схвильованою, Мері Дебенгем спокійно байдужою.
Пуаро звернувся до шведки.
— Якщо ви дозволите, мадемуазель, ми оглянемо ваш багаж спершу, і тоді, мабуть, якщо ваша ласка, пройдіть і подивіться, як там американка. Ми перевели її у купе в сусідньому вагоні, але вона все ще дуже засмучена через свою знахідку. Я замовив їй каву, але, гадаю, вона одна з тих, кому співрозмовник потрібен, як ковток чистої води.