Добра леді миттєво стала доброзичливою. Вона би пішла негайно. Це справді був жахливий шок для нервів, а бідна леді вже була засмучена через подорож і те, що покинула свою доньку. А так, звісно, вона пішла б негайно — її валіза незамкнена — і вона би взяла з собою трохи нашатирю.
Вона метушилася. Її майно незабаром оглянули. Воно було вкрай мізерне. Мабуть, вона й не помітила відсутніх дротів у коробці для капелюшків.
Міс Дебенгем відклала свою книгу. Вона дивилася на Пуаро. Коли він попросив, вона передала свої ключі. Тоді, коли він зняв її валізу й відкрив її, вона спитала:
— Чому ви її відправили, мсьє Пуаро?
— Я, мадемуазель? Щоб послужити американській леді.
— Чудовий привід — але все-таки привід.
— Я не розумію вас, мадемуазель.
— Гадаю, ви мене прекрасно розумієте.
Вона всміхнулася.
— Ви хотіли залишитись зі мною наодинці. Хіба ні?
— Я цього не казав, мадемуазель.
— І не думали? Ні, ви мені недоговорюєте. Ні, думки були. Це правда, еге ж?
— Мадемуазель, у нас є прислів’я…
— Ques’excuses’accuse[72]. Ось це ви збиралися сказати? Ви маєте віддати мені належне за певну долю спостережливості та здорового глузду. З тієї чи тієї причини ви вбили собі в голову, що я знаю дещо про цю брудну справу, убивство чоловіка, якого я ніколи раніше не бачила.
— Ви вигадуєте, мадемуазель.
— Ні, я зовсім не вигадую. Але мені здається, що витрачається багато часу через те, що не говориться правда — ходять по колу замість того, щоб розповісти все так, як воно є.
— А вам не до вподоби трата часу. Ви любите одразу переходити до справи. Вам подобається прямий метод. Ehbien, застосуймо його до вас, той прямий метод. Я запитаю вас значення певних слів, які ненароком почув під час подорожі із Сирії. Мені потрібно було вийти із потяга, щоб, як кажуть англійці, «розім’яти ноги» на станції Конья. Ваш голос і голос полковника, мадемуазель, долинули до мене з темряви ночі. Ви йому сказали: «Не зараз. Не зараз. Коли все це закінчиться. Коли все буде позаду». Що ви мали на увазі під цими словами? Мадемуазель?
Вона сказала дуже тихо:
— Гадаєте, я мала на увазі вбивство?
— Це я вас запитую, мадемуазель.
Вона зітхнула, на мить глибоко задумалася. Потім, наче пробуджуючись, сказала:
— Ті слова мали значення, мсьє, але не те, яке я можу вам сказати. Але я можу лише вам дати чесне слово, що я ніколи раніше не бачила того чоловіка Ретчетта, поки не побачила його в цьому потягу.
— І… Ви відмовляєтеся пояснити ті слова?
— Так, якщо вам подобається так говорити, я відмовляюся. Вони мали стосунок до… до завдання, яке я виконувала.
— Завдання, яке тепер закінчилося?
— Що ви маєте на увазі?
— Воно закінчилося, чи не так?
— Чому ви так думаєте?
— Послухайте, мадемуазель, я нагадаю вам інший випадок. У день, коли ми мали дістатись до Стамбула, затримали потяг. Ви були дуже схвильовані, мадемуазель. Ви, така спокійна, така стримана, втратили спокій.
— Я не хотіла пропустити пересадку.
— Ви так сказали. Але, мадемуазель, Східний експрес вирушає зі Стамбула щодня протягом тижня. Навіть, якби ви пропустили пересадку, це була би лише затримка на добу.
Міс Дебенгем уперше показала ознаки того, що її таки можна вивести із себе.
— Ви, здається, не розумієте, що хтось може мати друзів, які чекають на його прибуття у Лондоні, і затримка на день руйнує плани й спричиняє багато незручностей.
— Ага, це ось так? Є друзі, які чекають на ваше прибуття? Ви не хочете причинити їм незручності?
— Звісно.
— І все-таки це дивно…
— Що дивно?
— У цьому потягу ми знову затримуємося. І цього разу затримка набагато серйозніша, оскільки немає можливості надіслати телеграму друзям чи набрати їх по міжнародному… міжнародному…
— Міжнародній телефонній лінії? Ви маєте на увазі телефон?
— Ага, так, понадміський дзвінок, як ви говорите в Англії.
Мері Дебенгем мимоволі трохи всміхнулася.
— Міжміський дзвінок, — виправила вона. — Так, як ви кажете, це надзвичайно дратує, що немає ні телефонного, ні телеграфного зв’язку.