— Мсьє! — запротестував мсьє Бук.
Арбатнот обернувся до дівчини.
— Мері… Заради Бога…
Вона підскочила.
— Це нічого. Зі мною все гаразд. Я вам більше не потрібна, мсьє Пуаро? Якщо потребуватимете, то прийдіть, знайдіть мене. О, я виставила себе справжньою ідіоткою!
Вона поспішила з вагона. Арбатнот, перед тим як попрямувати слідом, ще раз напав на Пуаро:
— Міс Дебенгем не має нічого спільного з цією справою, нічого, чуєте мене? І якщо ви її засмучуватимете та турбуватимете, то матимете справу зі мною.
І пішов геть.
— Як добре поспостерігати за розлюченим англійцем, — сказав Пуаро. — Вони дуже кумедні. Що більше вони відчувають емоцій, то менше стежать за мовою.
Але мсьє Бук не зацікавився емоційними реакціями англійців. На нього наплинуло захоплення своїм другом.
— Mon cher, vous êtesépatant, — прокричав він. — Ще один чудовий здогад. C’est formidable[80].
— Просто неймовірно, як ви додумуєтесь до такого, — захоплено промовив доктор Константін.
— Цього разу це була не моя заслуга. Це був не здогад. Графиня Андрені майже розповіла мені.
— Comment?[81] Напевно ж ні?
— Пам’ятаєте, я запитував її про гувернантку чи компаньйонку? Я вже для себе вирішив, що якщо Мері Дебенгем була в цю справу вплутана, то вона мала б обіймати подібну посаду в домі.
— Так, але графиня Андрені описала зовсім іншу особу.
— Саме так. Високу, середнього віку, з рудим волоссям — власне, повну протилежність Мері Дебенгем, настільки, що на це важко не звернути увагу. Але їй потрібно було вигадати ім’я дуже швидко, і саме її підсвідома асоціація виказала її. Вона сказала «міс Фрібоді», як ви пам’ятаєте.
— Так?
— Eh bien, ви можете цього не знати, але в Лондоні була крамниця, що мала назву до недавнього часу «Дебенгем і Фрібоді». Тримаючи в голові прізвище Дебенгем, вона швидко хапається за ще одне, і перше, що спадає їй на думку, — це Фрібоді. Природно, що я одразу все зрозумів.
— Ще одна брехня. Чому вона це зробила?
— Можливо, знову через відданість. Це все ускладнює.
— Ma foi, — жорстко промовив мсьє Бук. — Чи всі в цьому потягу брешуть?
— Це, — сказав Пуаро, — саме те, що ми скоро дізнаємось.
Розділ восьмий
Подальші несподівані відкриття
— Мене вже нічого не здивує, — сказав мсьє Бук. — Нічого! Навіть якщо всі, хто є в потягу, доведуть, що вони жили в домі Армстронґів, — я зовсім не здивуюсь.
— Це дуже голосна заява, — мовив Пуаро. — Хочете поспостерігати, що ваш улюблений підозрюваний, італієць, розповість про себе?
— Ви зробите ще один із ваших славнозвісних здогадів?
— Саме так.
— Це справді надзвичайна справа, — вимовив Константін.
— Ні, це — найприродніша.
Мсьє Бук замахав руками в комічній розпуці.
— Якщо ви це називаєте природним, mon ami…
У нього забракло слів.
На цей час Пуаро уже попросив офіціанта вагона-ресторану покликати Антоніо Фоскареллі.
В очах великого італійця проглядала тривога, коли він увійшов. Він кидав на всі боки нервові погляди, наче загнаний звір.
— Що вам потрібно? — сказав він. — Мені нічого вам сказати, чуєте — нічого! Per Dio[82]… — Він грюкнув кулаком по столу.
— Так, у вас ще є що нам розповісти, — наполегливо мовив Пуаро. — Правду!
— Правду? — Він кинув занепокоєний погляд на Пуаро. Кудись щезла вся його впевненість та щирість.
— Mais oui. Можливо, я її вже знаю. Та якщо ви самі зізнаєтеся, це тільки стане вам на користь.
— Ви розмовляєте як американська поліція. «Визнайте вину», так вони кажуть… «Визнайте вину».
— О! То у вас є досвід спілкування із поліцією Нью-Йорка?
— Ні, ні, ніколи не було. Вони не довели нічого щодо мене, хоча й дуже старались.
Пуаро тихо проговорив:
— Це стосувалося справи Армстронґів, чи не так? Ви були водієм?
Його очі зустрілись із очима італійця. Великий чолов’яга раптом вибухнув. Він був наче пробита кулька.
— Якщо знаєте, то чому питаєте?
— Чому ви обманювали зранку?
— Через бізнес. До того ж, я не довіряю югославській поліції. Вони ненавидять італійців. Вони б не повелись зі мною справедливо.
— Можливо, вони навіть дуже справедливо повелись би із вами!
— Ні, ні, я не маю жодного стосунку до того, що сталось минулої ночі. Я не полишав свого купе. Той набурмосений англієць, він підтвердить. Це був не я, хто вбив ту свиню — того Ретчетта. Ви нічого не доведете проти мене.