Мені так хотілося опинитися нагорі, що я без зайвих слів кинулася до залишеної на краю яру мотузки. Пам’ятаю, я ще встигла подумати, що знизу яр не здається таким глибоким, як зверху. Я була вже на середині, як раптом земля дивно вигнулася, сіпнулася й викинула мене геть. Я пролетіла в повітрі не менше п’яти метрів і ледь не збила з ніг Клюса з Афарасом, які підходили до яру.
— Есто! — закричав Клюс, але від удару об землю в мене перехопило подих. Афарас мовчки опустився на коліна й почав квапливо обмацувати моє тіло. Мені було настільки погано, що я навіть не обурилася. — Есто! — у голосі Клюса виразно зазвучали сльози. — Ти вбилася, так?
— Замовкни! — гаркнув Афарас і продовжив огляд. — Де болить?
Боліло скрізь, але не настільки, щоб умерти. Я квапливо ковтала повітря й заганяла біль углиб. Потім, не зараз. Потім я з нею розберуся.
На наші обличчя впала тінь. Клюс скинувся було, але відразу зітхнув із полегшенням:
— Плейте? Що у вас відбулося?
— Нічого, — відповів Плейте.
Мені треба було бачити його обличчя, я відсторонила Афараса й вдивилася… Так, я чітко роздивилася біля краю волосся чорну смужку. Сині очі сяяли торжеством.
— Клюссіді Діано Лу більше не король Анемора, — вимовила я із зусиллям.
— Що? — Клюс був вражений, у його очах промайнув жах. — Ти?..
Раптово, похитнулася земля й збила його з ніг. Усе ще лежачи на животі, мій брат із здивуванням витріщився на Плейте.
— Що трапилося? — тихо запитав Афарас.
— Алакс Плейте узурпував владу в Анеморі. Він тепер наш король, Отті.
Знадобилася ціла хвилина, щоб смисл того, що відбувається, дійшов до Афараса, а мене раптом розібрав сміх. Я істерично реготала, корчачись на землі й тикаючи пальцем у Плейте: «Він король? ВІН КОРОЛЬ?! От сміхота!..»
Алакс Плейте раптом почервонів і тупнув ногою:
— Так, король. І ти будеш моєю… королевою.
Мій сміх як рукою зняло, відразу настала тиша. Клюс із Афарасом подивилися один на одного. Афарас піднявся з колін, обтрусив свої безнадійно брудні штани, а Клюс підхопився й вийняв водяний пістолет. Плейте не ворушився, тільки з цікавістю переводив погляд з одного на іншого.
— Може, ти пожартував, Плейте? — з надією запитав Клюс. — Вона ж руда. Навіщо тобі руда королева?
— Звичайно, пожартував, — рівним голосом підтвердив Афарас. — Амаданські няні — найжартівливіший народ у світі.
І отут земля знову здибилася й розверзлася, Клюс зісковзнув у цю діру й завис, чіпляючись за край. Афарас підскочив, ледве встиг схопити хлопчиська за комір і витягти наверх. Водяний пістолет Клюса відправився слідом за «баккою».
— Виявляється, чаклунство теж буває корисним, — зронив Плейте, — особливо королівське.
І тоді Афарас стис кулаки. Плейте стояв і чекав, поки він підійде, а потім ударив… Афарас відлетів на самий край тріщини.
— Продовжувати, моя королево? — Плейте схилився в знущальному поклоні.
З моїх пальців зірвалася блискавка, мигнула в повітрі… і згасла. Важко сперечатися з королем, коли в нього вся міць Місячного Диска.
Клюс заревів голосно, по-дитячому, розтираючи брудними долонями сльози по щоках, а потім раптом замовк, з надією дивлячись кудись за спину Плейте. Плейте обернувся й побачив людину з обличчям яструба.
— Це ти, Сплячий? Візьми свій місяць.
Плейте простягнув Сплячому срібний Диск, і той з поклоном його прийняв.
— Історія, повідана мені Естою, на цьому не закінчилася, але складно викладати її далі вона не могла. Ви приймете моє свідчення?
— Ні. Або ви забезпечте заміну, або ми будемо змушені заслухати свідків обвинувачення!
— Почекайте, я підніму документи! Літопис вас улаштує?
— Достеменість підтверджується?
— Безумовно. Він був спалений на задньому дворі замку Дано Іта в присутності чотирьох незалежних свідків. Їхні імена…
— Мені вже подали список. Вони заслуговують довіри. Викладайте.
«Весь Анемор готувався до весілля. Були розіслані гінці в сусідні країни за рідкісними ласощами й пишними вбраннями. Молодий король готувався взяти за дружину дочку свого попередника (адже не вважати ж справді королем сопливого хлопчиська).
В Анемор король прибув на старенькому „носорозі“ у супроводі Естареді й Клюссіді Діано Лу, а також безвісного бурлаки, якого Його Величність по приїзді милостиво повелів відправити в лікарню. Чесно, зламані ребра й пошкоджена рука обшарпанця не були варті королівської уваги, але Його Величність виявив царствену великодушність! Простий народ галасливо привітав королівський автомобіль, і Його Величність благоволили особисто роздати милостиню біля воріт своєї резиденції.