Карета ще котилася по дорозі, коли невідома сила вихопила звідти новоспечену принцесу й перенесла в дерев’яну хатинку. На жаль, проникати в Ягусину резиденцію довелося через трубу.
До моєї появи Ягуся скинула із плечей ще років двадцять п’ять і стала симпатичною брюнеткою у вузеньких брючках.
— Сідай, — спритно орудуючи сковорідками, запропонувала вона. — Зараз будемо їсти.
Сковорідки металися в повітрі, як листя на вітрі, у великій каструлі щось булькало, у всіх кутках пищали, свистіли, нявкали. Десятки різнокольорових очей мигали в щілинах між колодами стін, на підлозі метушилися чорні тіні, і всі хотіли дістатися ближче до печі з її смачними запахами.
— Ну, ви! — замахнулася ополоником Ягуся. — Погань волохата! Ідіть геть!
Тіні кинулися врозсип.
— Не звертай уваги! — порадила господарка, свистом підкликаючи до себе самовар. — Розповідай.
За той час, поки ми з Ягусею за обідом обговорювали справи, Номат встиг дістатися до постоялого двору й зустрітися там зі свитою. Попиваючи чай із блюдечка, Ягуся краєм ока спостерігала за зустріччю, що транслювалася на блискучий бік самовара. Хоча звук і був відсутній, було ясно, що придворним доводиться нелегко. Раз у раз мелькало гнівне обличчя принца, перший заступник головного міністра час від часу бив себе кулаком у груди й каявся, два офіційні посли схилилися в глибокому поклоні, а начальник королівської варти стояв по стійці «струнко» і від хвилювання жував довгий вус.
— Досить! — екран самовара згас, і чаєварочний агрегат з явним полегшенням поплівся на своє місце. Ягуся із дзенькотом поставила блюдце на стіл: — Тепер останнє: принц послав гінця за новим мечем, але повинен потрапити до лап дракона ще до того, як меч з’явиться!
Мабуть, мене пересмикнуло, бо Ягуся відразу заприсяглася в абсолютному драконовому вегетаріанстві.
— Турнір має пройти без Номата!
— Але Флорестина!..
— До чого тут Флорестина, якщо розпорядниця турніру — фея Інея! Ти додому повернутися хочеш?
— Звичайно.
— Тоді яка тобі справа до Флорестини? Якщо вона любить Номата, то його відсутність на турнірі нічого не змінить.
— Але ж ви самі?!.
Самовар дав протяжний гудок, і мене протягом винесло в трубу. Очевидно, труба в Ягусиному житлі служила парадними дверима.
У столицю королівства вели дві головні дороги: одна навпростець й одна в об’їзд. Але біля прямої дороги, як водиться, стояв знак «Обережно, дракони!», під яким для залякування валялися іржаві обладунки, а із землі стирчав зламаний спис.
Після недовгих суперечок (хто найгірше працює) мої бородаті супутники відтягли знак у канаву, а зі списа спорудили примітивний покажчик. На обладунках написали: «До столиці… км».
Дракон Птер жив у великій придорожній печері, біля входу в яку стояв величезний стог сіна. Сам Птер теж на карлика схожий не був, у всякому разі, шия його була досить довгою, щоб на всіх дивитися зверху.
Точно так він подивився на нас, коли разом з Бородатим і Довгобородим ми вломилися до нього в печеру. Дракон саме почистив свій спинний гребінь і тепер любовно полірував кожну пластинку.
— Гар-р? — гаркнув Птер і випустив клуб диму з пащі.
— Ми від Ягусі, — поспішно сказав Бородатий.
— Що їй треба? — поцікавився дракон зовсім миролюбиво.
— Треба зобразити лиходія-професіонала.
Хвіст Птера виразив крайнє невдоволення.
— Битися я не буду, — сухо сказав дракон.
— Битися не доведеться, — заперечив Довгобородий, — у супротивника немає меча.
— А раптом йому позичать? — драконові аж ніяк не хотілося ризикувати.
— Боротися некоролівською зброєю для спадкоємця престолу — безчестя, — запевнив Бородатий.
— Дуже вони зараз зважають на кодекс честі! — буркнув Птер і полум’яно зітхнув.
На лихо, вогняний язик зачепив поліроль, і пляшечка із дзенькотом вибухнула. Дракон з жалем плюнув на засіб для догляду за меблями, загасив його, звив хвоста в елегантні кільця й сказав:
— Я готовий!
Птер улігся в придорожній канаві й пролежав там хвилин із двадцять, потім задивився на дупло в старому дубі і почав часто втягувати в себе повітря:
— По-моєму, медом пахне! — і додав мрійливо: — Ви коли-небудь пробували свіжоскошене сіно вприкуску з травневим медком?!
Мені не доводилося. Бородатий і Довгобородий теж дружно хитнули головами.
— А я от…
У повітрі просвистіла мотузка, і відкриту від здивування пащу Птера обхопила петля. Дуби здригнулися від торжествуючого ревіння — з-за дерев висипала строката юрба озброєних людей і накинулася на бідолаху. При бажанні дракон міг одним махом одбитися від половини нападників, погано те, що бажання як раз і не було. Птер краще б ушився, але перетинчасті крила чомусь раптом відмовили йому, а лапи зразу обплутали мотузками.