Бабця Марта піднялася, скривилася на мить, відчувши укол застарілого радикуліту, і взялася за стулку вікна.
— Сидять, — хихикнув хтось із темряви, — а в горах лавина зійшла!
— Зникни! — Марта із силою зачинила вікно.
Старий мовчки спостерігав, як вона обходить стіл, перетирає й розставляє заново тарілки, поправляє хустку, яка сповзає з плечей, і дивиться критичним поглядом на банку кільок у томаті:
— Це Мишко притяг? Невже дружина не могла йому рюкзак зібрати?
— Вона поїхала разом з дочкою складати іспити у вуз.
Бабця Марта кинула консерви назад на стіл, запалила світло, взяла каструлю з вареною «у мундирах» картоплею й взялася чистити.
— А Люда буде? — обережно запитав старий, уперше за час розмови вийнявши люльку з рота.
— Навряд, — руки бабці Марти моторно «роздягали» одну картоплину за іншою. — У неї молодше онученя ангіну схопило.
Доглядач засмучено зітхнув, чи то співчуваючи онуку, чи то шкодуючи за відсутніми.
У двері постукали, Марта витерла руки об ганчірку й пішла відкривати. Через поріг переступив оброслий триденною щетиною чоловік в жовтогарячому лижному костюмі, але без шапки, із скуйовдженим сивим волоссям.
— Привіт, принцесо Марто! — закричав гість. — Ти навчишся коли-небудь запитувати, хто стукає? Одного чудового дня тебе вкрадуть.
— Заходь, талалайко, — Марта струсила розкислий сніг з рукава того, хто зайшов. — Твій стукіт важко з будь-чиїм переплутати.
Гість побачив накритий стіл і без зайвих розмов кинувся до нього.
— Привіт тобі, — сказав старий. — Як добрався?
— Привіт, — відгукнувся гість, кусаючи картоплину, від чого його мова стала не зовсім розбірливою. — Зі схилу Ери зійшла лавина й трохи переплела мене з лижами. Ноги чудом уціліли. Спасибі твоєму барбосові: швидко відкопав.
В очах старого майнула тінь занепокоєння:
— Толю, ти ж завжди був обережний?..
Гість взяв у другу руку солоний помідор, що бризнув соком, і відповів не відразу:
— Старіємо, брате доглядачу, до того ж, я ніколи не ходив там уночі.
Кілька секунд панувало мовчання, яке порушувалося тільки дзенькотом посуду: Марта підливала, підсипала, підсувала, а гість із жадібністю поглинав усе, що з’являлося перед ним. Нарешті він наситився й, осоловівши від їжі й тепла, відсунувся від стола.
— Що новенького у твоєму секторі, доглядачу? — запитав він у старого. Той знизав плечима:
— Позавчора упирі побилися через здобич, учора в орлиному гнізді пташенята вивелися, сьогодні в бухті пірати на мілину сіли з перепою.
Розмаїтість.
Анатолій солодко замружився й потер долонею колючу щоку:
— Добре живеш, старий?
— Ти б поголився, — помітила Марта невдоволено. — Шляєшся в такому вигляді…
Гість хихикнув і хотів ще раз потерти щоку:
— Ніколи було…
Рука його завмерла на півдорозі, а рот у здивуванні відкрився: на сходах з’явилася напівсонна Ольга, до п’ят закутана в махровий халат, виданий їй замість нічної сорочки.
— Бабусю, там хтось у вікно шкребеться! — поскаржилася вона.
Марта сплеснула руками, схопила зі стола ганчірку й рішуче покрокувала наверх.
Очі Анатолія блиснули замилуванням, він схопився з місця, затримався на сходах, щоб перепитати старого про кімнату, і кинувся приводити себе в порядок.
Тим часом доглядач підкинув ще поліно, і вогонь, який було вгомонився, знову ожив.
Зненацька у двері вдарили чимось важким так, що вони заходили ходором, а старий невдоволено поморщився.
— Кого це там несе проти ночі? — голосно запитав він.
— Відкривай! — почулося у відповідь.
При звуках цього голосу старий насторожився й підхопився із крісла, квапливо засовуючи в кишеню невибиту люльку.
— Ти ж знаєш, Борода, що я бурлак по ночах не впускаю. Іди своєю дорогою!
За дверима відкашлялися й гаркнули:
— Не ображай людей, доглядачу! Тепер ніч, і нам краще говорити миром.
Нагорі відкрилися двері спальної кімнати, вийшла бабця Марта, зупинилася на порозі й сказала:
— Вітер гойдає гілки, вони дряпають скло. Спи!
Ольга глянула через її плече:
— А хто там кричить?
— Спи! — повторила Марта, намагаючися закрити двері, але дівчина прослизнула в щілину, підійшла до поручнів і з цікавістю прислухалася.
— Чого ж ти хочеш? — на півтона нижче запитав старий.
— Відомо чого. Грошей, випивки і баб.
— Іди геть! — не стримавшись, гаркнув доглядач і покосився на Ольгу.