— Три… квитки… до Амадана! — випалив Дім, кидаючи Афараса й вихоплюючи з кишені кредитки.
Білетер — кволий дідок з хоробро закрученими вусами — з жахом дивився то на дуло автомата, то на Афараса, який аж хитався.
— Квитки давай! — гаркнув Дім. — Без здачі.
Дідок квапливо всунув йому квитки і почав задкувати, не відводячи погляду від зброї. Емі вислизнув з-за пазухи Клюса, наздогнав білетера, швидко видрався по форменим штаням й опустив у червону сумку з квитками недоїдену красуню.
— Емі!
Дім Фут зажбурнув у тамбур вагона Клюса, потім мене, заштовхав Афараса, який впирався, й останнім вліз сам. Коротко крикнув гудок, поїзд рушив. Емі виник на плечі Афараса, коли ми вже заходили в купе. З виразом величезної бридливості Афарас спробував струсити його, але Емі вчепився пазурами у светр.
— Я тебе люблю! — заверещав він. — Не залишай!
Дім Фут потужним поштовхом увігнав в ущелину купе обох і закрив двері раніше, ніж крики Емі привабили цікавих. У тісній комірці купе повітря було просякнуте паровозним димом, як носова хустка парфумами, і я поспішила відкрити вікно. Свіжий вітерець остудив наші розпаленілі обличчя. Кілька секунд всі мовчки дихали, витирали зіпрілі лоби й насолоджувалися спокоєм.
— Я забув у ресторані кепі! — зненацька згадав Клюс.
По правді сказати, я думала, що він залишив його в перевернутій машині, але це не мало значення порівняно з кинутою заради Афараса сумкою.
— Послухайте, ви!.. — почав Афарас, майже з ненавистю дивлячись на Діма Фута. — Я нікуди не збираюся їхати!
— Навіщо ж ти сів у поїзд? — зачудувався Дім.
— Я не сідав!.. Та заберіть від мене цю… тварину!
Емі відразу зістрибнув на підлогу, демонстративно обтрусив всі лапки по черзі, ретельно облизав передню й почав терти нею ніс. Клюс піднявся на верхню полицю, ліг на спину, заклавши руки за голову, зітхнув полегшено й закрив очі.
— Я ніколи не мав справи з чаклунством і не збираюся мати надалі! — Афарас круто розвернувся, взявся за ручку дверей і рвонув щосили. Двері не ворухнулися.
— Емі, відпусти його, — мені не хотілося завдавати бідоласі додаткових неприємностей. Навіщо Дім взагалі захопив його з нами? Невже із чистого людинолюбства?
— Я його не тримаю, — сухо відповів Емі. — Нехай відімкне замок і йде.
Афарас крутонув «вертушку», ступнув через поріг і з гуркотом закрив двері за своєю спиною. Я затамувала подих: ще один союзник пішов. Нехай тимчасовий, нехай випадковий, але союзник. Ну чому нам так не пощастило, Ламасе? Чому люди ховають очі при зустрічі з нами?! У чому ми винні?
— Затьмарення на мене зайшло, — повідомив Дім Фут похмуро. — Сам не розумію, для чого він мені здався, дзеркальник бродячий…
Він важко опустився на сидіння, оглянув автомат і засунув його назад під плащ. Обличчя Діма зробилося умиротвореним, він прихилився до стіни, прикрив повіки й моментально заснув. Я щільніше загорнулася в накидку, скинула з ніг туфлі й теж сіла, підібравши ноги під себе. Емі негайно влігся на туфлях, укрив пухнастим хвостом ніс, замружив очі й неголосно замуркотів.
Стукали колеса. Думки в’яло ворушилися в моїй голові, увесь час сповзаючи чомусь на тебе, Ламасе. Як ти примудрився стати верховним магом у країні, де правлять жерці? Вони привласнили собі право творити чудеса й саджати королів на трон. Культ Світла й Пітьми і його богиня Місяць ось уже триста років є офіційною релігією Анемора. І Пітьму, і Світло варто шанувати однаково, а ти, Ламасе, ніколи не вмів триматися середини! У тебе завжди перебували мазунчики на стороні Світла… Втім, не завжди, от Емі…
Двері від’їхали вбік, у щілину просунулися обросла бакенбардами фізіономія під кашкетом із червоним околишем, відкашлялася й пробасила хрипко:
— Квитки є?
— Є, — не відкриваючи очей, підтвердив Дім Фут і жестом фокусника вивудив квитки з потайної кишені. — У м’який, до Амадана.
До Амадана?! Моє серце підскочило й провалилося в прірву. Чому до «Амадана»? Там же інквізиція! Немає нічого дурнішого, ніж причетним до магії їхати в Амадан, та ще в супроводі нелюдя! Я не можу гарантувати власної нейтральності! Та я іноді іскрами сиплю не гірше бенгальського вогню й до того ж без усяких на те переконливих причин! Якщо Клюс що-небудь викине, простять… можливо, але ж мені не відкрутитися! Магічна сила — штука заразна, ти сам мене про це попереджав, Ламасе, коли намагався прогнати з робочої зони. «Індукція», — так висловився з цієї нагоди одного разу батько. Ви обоє за мною доглядали, боячись зіпсувати мені життя пробудженням невластивих звичайній людині сил. Батько хотів зробити з мене добропорядну громадянку Анемора, але його мрія не здійснилася: після його смерті ти зняв усі заборони. Я годинами сиділа у твоїй кімнаті під захистом пентаграми, спостерігала, як ти працюєш, і заздрила.