Нормальна людина, мабуть, здригнулася б на одну тільки думку про таке. Але вправні дворецькі ніколи не здригаються.
Він піднімався вгору, щабель за щаблем, а королева й Софія зацікавлено за цим спостерігали. Цілком можливо, що в глибині душі вони сподівалися, що він не втримає рівноваги і гепнеться з усього розмаху на підлогу. Але вправні дворецькі ніколи не гепаються.
Видершись на вершечок розкладної драбини і балансуючи там, мов акробат, містер Тибс налив ВДВ каву й поставив перед ним гігантських розмірів таріль. Там було вісім яєць, дванадцять смажених ковбасок, шістнадцять шматків бекону і ціла гора картоплі.
— Що це таке, прошу ласка, ваша великавосте? — запитав ВДВ, позираючи згори вниз на королеву.
— Вій ще ніколи в житті не куштував нічого, крім ойгірків, — пояснила Софія. — Вони мають огидний смак.
— Але це, здається, не вплинуло на його зріст, — мовила королева.
ВДВ схопив лопату, яка слугувала йому за ложку, зачерпнув нею відразу всі яйця, ковбаски, бекон і картоплю і закинув це все у величезний рот.
— Гам-ням-нямио! Хвацько-смацько! — вигукнув він. — Порівняно з цим ойгірки смакувати як блювастики!
Королева поглянула, спохмурнівши, вгору. Містер Тибс утупився в свої ноги, а його вуста мовби рухалися в мовчазній молитві.
— О, це мені на один зубастик, — сказав ВДВ. — Чи не знайдеться у вашому бюветі, великавосте, ще трішки цих нямнямчиків?
— Тибсе, — звеліла королева, демонструючи свою шляхетну гостинність, — принесіть джентльменові ще з десяток смажених яєць і стільки ж ковбасок.
Містер Тибс ковзнув із зали, бурмочучи собі під ніс якісь не надто вимовляльні слова й витираючи чоло білою хустинкою.
ВДВ підняв великий глечик і відпив з нього.
— Йой! — вигукнув він, випльовуючи фонтаном каву, що бризнула по цілій залі. — Прошу ласка, що це за жахняву ковтюлю я пити, ваша великапосте?
— Це кава, — пояснила йому королева. — Зі свіжозмелених зерен.
— Ця кава дуже-байдуже какава! — закричав ВДВ. — Де шумбурбулька?
— Що? — не зрозуміла королева.
— Розкішлива шипуча шумбурбулька, — уточнив ВДВ. — За сніданкавою завжди треба пити шумбурбульку, бо після того завжди можна славетно посвистопуркати.
— Що він має на увазі? — похмуро запитала Софію королева. — Що означає свистопуркати?
Софія намагалася не розсміятися.
— Послухайте, ВДВ, — сказала вона йому, — тут немає шумбурбульки, а свистопуркання суворо заборонене!
— Що?! — обурився ВДВ. — Нема шумбурбульки?! Нема свистопуркання? Нема пердеможної музики? А гопа-ля?
— Абсолютно нічого, — рішуче сказала Софія.
— Якщо він хоче заспівати, то прошу його не спиняти, — сказала королева.
— Він не хоче співати, — сказала Софія.
— Але ж він питав, чому немає музики, — наполягала королева. — Може, принести скрипку?
— Ні, ваша величносте, — заперечила Софія. — Він просто жартував.
На обличчі ВДВ з’явилася лукава усмішка.
— Послухай, — звернувся він униз до Софії, — якщо в палаці нема шумбурбульки, то я могти й без неї гарняво свистопуркнути, якщо, звісно, себе постарати.
— Ні! Не треба! Я вас благаю, не робіть цього! — заблагала Софія.
— Музика корисна для травлення, — сказала королева. — Коли я буваю в Шотландії, то під час обіду музиканти грають мені під вікном на волинці. Заграйте нам щось.
— Я мати дозвільнення її великавості! — заволав ВДВ і так свистопуркнув, мовби в залі вибухнула бомба.
Королева аж підскочила.
— Гопа-ля! — вигукнув ВДВ. — Це кращіше, ніж волинянка, ваша великавосте, га?
Минуло кілька секунд, поки королева змогла себе опанувати.
— Я віддаю перевагу волинці, — сказала вона. Але не змогла стримати сміху.
Упродовж наступних двадцяти хвилин ціла армія лакеїв бігала до кухні й назад, доставляючи третю, четверту і п’яту порції смажених яєць і ковбасок для ненаситного, але захопленого велетня.
Коли ВДВ спожив сімдесят друге яйце, містер Тибс, ніяковіючи, підійшов до королеви. Він низько нахилився і прошепотів їй на вухо:
— Кухар просить вибачення, але на кухні вже не залишилося яєць.
— А що сталося з курми? — здивувалася королева.
— З курми нічого не сталося, ваша величносте, — прошепотів містер Тибс.
— То накажіть їм знести більше яєць, — звеліла королева і глянула на ВДВ. — А ви поки що скуштуйте грінку з джемом, — запропонувала вона йому.
— Грінки закінчились, — прошепотів містер Тибс, — і кухар каже, що на кухні вже немає хліба.
— То нехай спече більше, — наказала королева.
Поки це все відбувалося, Софія встигла детально розповісти королеві про свою подорож до Країни Велетнів. Королева з жахом вислухала її розповідь. Коли Софія закінчила, королева глянула на ВДВ, що сидів високо над нею і ласував бісквітним тортом.
— Великий Дружній Велетню, — звернулася вона до нього, — минулої ночі ці негідники-людожери примчалися до Англії. Чи не могли б ви згадати, де вони були позаминулої ночі?
ВДВ запхав у рот великий шматок бісквіту і почав неквапно його жувати, обдумуючи королевине запитання.
— Так, ваша великавосте, здається, я згадав, — відповів він за якийсь час. — Позаминулої нічліжки вони галопувати до Швеції на шведський стіл.
— Принесіть мені телефон, — звеліла королева.
Містер Тибс поставив їй на стіл телефонний апарат. Королева підняла слухавку.
— З’єднайте мене з королем Швеції, — наказала вона.
— Доброго ранку, — привіталася королева. — Чи все гаразд у Швеції?
— Усе жахливо! — відповів король Швеції. — У нашій столиці паніка! Позаминулої ночі пропало двадцять шестеро моїх вірнопідданих! Уся країна в паніці!
— Ваших двадцять шістьох вірнопідданих з’їли велетні, — повідомила королева. — їм, очевидно, подобається шведський стіл.
— А чому він їм подобається? — запитав король.
— Бо за шведським столом можна їсти все, що заманеться. Так каже ВДВ, — пояснила королева.
— Я не розумію про що ви говорите, — почав дратуватися король. — Мені зараз не до жартів, коли моїх підданих їдять, наче попкорн.
— Вони з’їли й моїх підданих, — додала королева.
— Вони — це хто, заради Бога? — перепитав король.
— Велетні, — сказала королева.
— Послухайте, — занепокоївся король, — з вами все гаразд?
— У мене був нелегкий ранок, — відповіла королева. — Спочатку мені наснився жахливий кошмар, тоді покоївка випустила з рук мій сніданок, а тепер у мене на роялі сидить велетень.
— Вам негайно потрібно викликати лікаря! — крикнув король.
— Зі мною все буде добре, — сказала королева. — На жаль, я мушу вже йти. Дякую за допомогу. — І вона повісила слухавку.
— Твій ВДВ не помилився, — сказала королева Софії. — Ті дев’ятеро негідників-людожерів таки справді були в Швеції.
— Це жахіття! — зойкнула Софія. — Зупиніть їх, ваша величносте, будь ласка!
— Мені необхідно ще раз усе перевірити, перш ніж мобілізувати військо, — сказала королева.
Вона глянула на ВДВ. Тепер він їв пампушки, вкидаючи їх у рот по десять штук, наче горошок.
— Добре подумайте, ВДВ, — попросила вона. — Ті жахливі велетні не казали вам, куди вони бігали три ночі тому?
ВДВ надовго замислився.
— Гай-гай! — вигукнув він нарешті. — Я згадати!
— І куди? — запитала королева.
— Один з них бігав у Бахтат, — відповів ВДВ. — Галопуючи попри мою печерицю, Тілогриз замахати мені руками й галасувати: «Біжу в Бахтат, біжу в Бахтат! Там гризтиму мамахів і їхніх дітолахів! Десять штук!»