З Женеви виходили вчителі, які поширювали протестантське вчення і книги. До неї звертали свої погляди гнані з усіх країн, шукаючи поради, підбадьорення і повчання. Місто Кальвіна стало притулком для переслідуваних реформаторів з усієї Західної Європи. Рятуючись від страшних бурь переслідувань, які тривали сторіччями, вигнанці поспішали до воріт Женеви. Виснажені, зранені, позбавлені рідних і домівки, вони знаходили на цій землі теплий прийом і ніжну опіку. Знайшовши тут свій другий дім, вони стали благословенням для цього гостинного міста, віддаючи йому свої знання, вміння і благочестя. Багато з тих, хто знайшов тут притулок, пізніше повернулися до себе на батьківщину, щоб там продовжити боротьбу проти тиранії Рима. Джон Нокс, відомий шотландський реформатор, англійські пуритани, голландські та іспанські протестанти, французькі гугеноти винесли із Женеви смолоскип правди, щоб розсіяти темряву в своїх рідних країнах.
Розділ 13. Герої віри в Нідерландах і Скандинавії
У Нідерландах папська тиранія уже давно викликала найрішучіший протест. Ще за 700 років до Лютера два єпископи, послані до Риму послами, побачили справжній характер “святого престолу” і безстрашно виступили проти папи. “Бог навіки заснував Церкву Свою, Царицю й Наречену, щоб вона опікувалась своїм спадком. Він обдарував її вічним, нев'янучим посагом, дав їй вінець і скипетр, а ти, як злодій, привласнив собі ці дари. Ти засів у храмі Божому і замість того, щоб бути пастирем, став вовком серед овець... Ти хочеш, щоб ми вірили в те, що ти верховний єпископ, але поводишся, як деспот. Замість того, щоб бути слугою слуг, як ти себе називаєш, ти намагаєшся стати паном над панами. Ти зневажаєш Божі заповіді... Дух Святий — будівничий усіх церков по цілій землі. Місто нашого Бога, громадянами якого ми є, сягає небес, і воно більше від міста, що його святі пророки назвали Вавилоном. Це місто претендує на божественне призначення, підносить себе аж до неба та вихваляється своєю безсмертною мудрістю і, нарешті, не маючи на те жодної підстави, вважає нібито воно ніколи не помилялося і не може помилятися” (Gerard Brandt. History of the Reformation about the Low Countries. V.1. P.6).
Зі сторіччя в сторіччя цей протест підхоплювали все нові люди. До Нідерландів доходили й ті перші вчителі, котрі за прикладом місіонерів-вальденців у різних країнах під чужими іменами проповідували Євангеліє, їхнє учення швидко поширювалося. Вони переклали Біблію вальденців у віршах голландською мовою. Вони говорили, що “в Біблії міститься велика перевага, у ній нема ні жартів, ні байок, ні насмішок, ні хитрощів чи обману, а тільки слова істини. Звичайно, і тут трапляються тверді горішки, але в них можна знайти солодке ядро всього того, що є добре і святе і цілком доступне для розуміння кожного” (Ibid. V.1. Ch.14). Так писали поборники давньої віри у XII ст.
Тепер Рим розпочав переслідування, але незважаючи на тортури і вогнища, кількість віруючих помножувалась; вони мужньо визнавали Біблію єдиним мірилом в питаннях релігії, говорячи, що “жодну людину не можна примусити вірити, а можна тільки переконувати розповіддю” (Martyn. V2. P.87).
Учення Лютера знайшло сприятливий ґрунт у Нідерландах, і там для проповіді Євангелія піднялися щирі й вірні мужі. В одній із провінцій Голландії народився Менно Симонс. Вихований у римсько-католицькій вірі, посвячений у сан священика, він нічого не знав про Біблію і не хотів її читати, щоб не впасти в єресь. Коли ж у нього одного разу виник сумнів щодо доктрини про перетворення хліба і вина при євхаристії в тіло і кров Христа, то він уважав, що це спокуса сатани, намагався молитвами і сповідями звільнитися від неї, але марно. Тоді він віддався розпусним заняттям, щоб приглушити голос сумління, але й це не допомогло. Через деякий час він розпочав читання Нового Завіту і творів Лютера. Це привело його до прийняття реформаторської віри. Незабаром йому довелося бути свідком страти одного чоловіка в сусідньому селі, якому відтяли голову за те, що він другий раз охрестився. Цей випадок спонукав Симонса вивчати Біблію щодо питання про хрещення немовлят. Він не зміг знайти в Святому Письмі жодних підстав для цього, але переконався, що головною умовою хрещення є покаяння і віра.
Менно залишив римську церкву і посвятив своє життя проповідуванню прийнятої ним істини. В Німеччині та Нідерландах з'явилися релігійні фанатики, котрі поширювали безглузді бунтарські вчення, які порушували порядок і пристойність, стали причиною насильств і заколотів. Менно розумів, до яких страшних наслідків це призведе, і намагався всіма силами протидіяти диким задумам фанатиків. Чимало людей, спочатку захоплених бунтівним вченням, пізніше відмовилися від свого згубного заблудження. Багато було також послідовників давніх християн — плоди вчення вальденців. Серед цих людей Менно працював з великим запалом і успіхом.
Двадцять п'ять років він подорожував разом зі своєю дружиною і дітьми, зазнаючи труднощів і великих нестатків, часто наражаючи на небезпеку своє життя. Він обійшов усю Голландію і північну Німеччину, працюючи переважно серед нижчих верств, але його вплив був великим. Красномовний від природи, хоча й не досить освічений, Менно був людиною непідкупної чесності, смиренного духу, лагідного характеру і правдивої побожності. Він втілював у своєму житті ті принципи, які проповідував, і цим здобув велике довір'я в людей. Його послідовники розсіялися повсюди, їх переслідували і пригнічували. Вони багато страждали від того, що їх помилково приймали за фанатичних послідовників Мюнцера, та все-таки своєю працею Менно багатьох навернув до Христа.
Ніде реформаторське вчення не набуло такого значного поширення, як у Нідерландах. Однак в небагатьох країнах його прихильники зазнали більшого переслідування, ніж тут. У Німеччині Карл V заборонив Реформацію й охоче спалив би всіх її прихильників на вогнищі, але князі рішуче опирались його деспотизму. У Нідерландах, де влада була сильнішою, один за одним з'являлись укази про гоніння протестантів. Читати Біблію, проповідувати її, слухати або навіть говорити про неї — означало смерть на вогнищі. Смертю також каралася таємна молитва Богові, відмова від поклоніння образам або спів псалму. Навіть тих, хто відрікався від своїх “помилок”, все одно засуджували на смерть. Якщо це були чоловіки, то вони гинули від меча, а якщо жінки, — їх закопували в землю живими. Тисячі загинули за правління Карла V й Філіпа II.
Одного разу перед інквізицією стала ціла сім'я, котру звинувачували в тому, що вони не відвідують месу, а моляться вдома. Коли допитували молодшого сина про порядок сімейного богослужіння, він відповів: “Ми схиляємо коліна і молимося, щоб Бог просвітив наш розум і простив гріхи, ми молимося за нашого короля, щоб його королівство процвітало і щоб його життя було щасливим; ми молимося за нашу місцеву владу, щоб Бог оберігав її” (Wylie. V.18. Ch.6). Ці слова глибоко зворушили деяких судців, проте батько цієї сім'ї та один з його синів були засуджені на спалення.
Гнів гонителів дорівнював вірі мучеників. Не тільки чоловіки, а й тендітні жінки і молоді дівчата виявляли непохитну відвагу. “Жінки ставали поряд з вогнищами, на яких спалювали їхніх чоловіків, і коли чоловіки страждали у полум'ї, вони шептали їм слова потіхи і співали псалми, підбадьорюючи їх”. “Юні дівчата лягали живими в гроби, ніби готувалися на спочинок у своїй спальні, або йшли на ешафот та вогнище, одягнуті у свій найкращий одяг, ніби йшли не на смерть, а під вінець” (Ibid. V.18. Ch.6).
Як у ті дні, коли язичництво намагалося знищити Євангеліє, так і тепер кров християн ставала насінням. Гоніння сприяло зростанню кількості свідків істини. Рік за роком монарх, розлючений до божевілля непохитною рішучістю народу, продовжував свою жорстоку роботу, але все марно. Тільки за правління шляхетного Вільгельма Оранського революція принесла в Голландію свободу віровизнання.