На горах П'ємонту, на рівнинах Франції та узбережжі Голландії успіх Євангелія був відзначений кров'ю його учнів. Але в північних країнах воно перемогло мирним шляхом. Студенти, які навчались у Віттенберзі, повернувшись додому, принесли реформаторську віру в Скандинавію. Видання творів Лютера також сприяло поширенню світла. Простий і витривалий народ півночі відвернувся від зіпсуття, пишноти і забобонів Рима, щоб прийняти чистоту й простоту життєдайної біблійної істини.
Таузен, датський реформатор, був сином селянина. Хлопець уже змалку виявив свій незвичайний розум. Він тягнувся до знань, але його батьки не мали змоги дати йому освіту, і юнак пішов у монастир. Тут завдяки своїй доброчесності, старанності, порядності він здобув прихильність ігумена. Під час екзамену виявилося, що. юнак має великі здібності, котрі змогли б принести користь церкві. Було вирішено послати його на навчання в один з університетів Німеччини або Нідерландів. Юнакові було дозволено самому обрати місце навчання, тільки не Віттенберг. Студент церкви не повинен потрапляти під вплив отруйної єресі - вимагали ченці.
Таузен поїхав до Кельна, який був і на сьогоднішній час залишається найсильнішою твердинею папства. Але тут він швидко відчув огиду до містицизму вчителів. Приблизно в цей час він познайомився з творами Люте-ра. Хлопець читав їх із подивом і насолодою, йому хотілося вчитися в реформатора. Таузен розумів, що цим він ризикує завдати образи ігуменові монастиря і таким чином позбавити себе його підтримки. Але незабаром він прийняв рішення і був зарахований студентом Віттенберзького університету.
Повернувшись у Данію, Таузен знову пішов у свій монастир. Досі його ніхто не підозрював у лютеранстві, і він нікому не відкривав своєї таємниці, але намагався, не ображаючи своїх товаришів, приводити їх до чистішої віри і святішого життя. Він відкривав їм Біблію, пояснював її правдиве значення і, нарешті, став відкрито проповідувати Христа як виправдання грішників і єдину надію на спасіння. Сильним був гнів ігумена монастиря, який покладав такі великі надії на Таузена як на відважного поборника Рима. Його негайно відправили в інший монастир і замкнули в келії під пильним наглядом.
Його нові покровителі вжахнулись, коли ченців повідомили про навернення до протестантської віри. Через грати своєї келії Таузен передавав своїм товаришам знання істини. Якби отці датської церкви знали способи боротьби з єретиками, які використовувала римська церква, то ніхто вже більше не почув би голосу Таузена. Замість того, щоб запроторити реформатора в тюремне підземелля, ченці вигнали його з монастиря. Тепер вони були безсилі. Щойно проголошений королівський едикт брав під захист учителів нового вчення. Таузен почав проповідувати. Церкви відкрилися перед ним, і народ приходив натовпами, щоб послухати реформатора. Були й інші проповідники, які також несли до народу Слово Боже. Перекладений датською мовою Новий Завіт поширювався всюди. Зусилля папістів перешкодити цій роботі тільки допомогли ще більшому її посиленню, і невдовзі Данія прийняла реформаторську віру.
У Швеції молоді люди, котрі погасили спрагу, скориставшись з Віттенберзького джерела, принесли воду життя і своїм співвітчизникам. Першими вождями шведської Реформації були Олаф і Лаврентій Петрі, сини коваля з Оребро. Навчившись від Лютера і Мелангтона, вони старанно викладали Божу істину іншим. Як і великий реформатор, Олаф пробудив народ своєю ревністю і красномовністю, а Лаврентій, подібно до Мелангтона, був ерудованим, вдумливим і врівноваженим його помічником. Обидва вони відзначалися ревним благочестям, великими теологічними знаннями і непохитною відвагою в поширенні істини. Але й папської опозиції також не бракувало. Католицькі священики підбурювали темний і забобонний народ проти реформаторів. На Олафа Петрі часто нападала юрба, і декілька разів він ледве врятувався від смерті. Проте король прихильно ставився до цих реформаторів і охороняв їх.
Під час панування римської церкви народ зубожів і стогнав під ярмом. Люди були позбавлені Святого Письма; їхня релігійність обмежувалася участю в обрядах і церковних церемоніях, що не справляли жодного впливу на розум і душу. Отже, вони поверталися до язичницьких звичаїв своїх предків. Народ розділився на ворогуючі табори, і нескінченна боротьба між ними тільки примножувала нещастя всіх. Король мав намір узаконити Реформацію в державі та в церкві і тому радо вітав цих здібних помічників у боротьбі проти Рима.
У присутності короля і державних діячів Швеції Олаф Петрі влучно і вміло відстоював доктрину реформаторської віри в диспуті з прихильниками Рима. Він заявив, що вчення отців можуть бути прийняти тільки в тому випадку, якщо вони погоджуються зі Святим Письмом, що всі необхідні принципи віри викладені в Біблії в досить доступній формі, отже, всі люди можуть зрозуміти їх. Христос сказав: “Наука Моя — не Моя, а Того, Хто послав Мене” (Івана 7:16), і апостол Павло підкреслив, що якби він почав проповідувати не те, що раніше благовістив, то “нехай буде проклятий” (Галатам 1:8). “Як же тоді, — питав реформатор, — інші насмілюються вводити на свій власний розсуд догмати і нав'язувати їх як необхідні речі для спасіння?” (Wylie. V. 10. Ch.4). Він переконував, що постанови церкви не мають ніякого авторитету, якщо вони суперечать заповідям Божим, а великий протестантський принцип “Біблія і тільки Біблія” — є мірилом віри і життя.
Ця боротьба, хоч і мало кому відома, показала, “якими людьми були ці воїни реформаторської армії. Вони не були темними, неосвіченими сектантами або людьми, що люблять галасливо сперечатися. Навпаки, це були мужі, які досліджували Боже Слово і добре знали, як користуватися зброєю, що її надавала Біблія. Щодо ерудиції, то вони випередили свій час. Якщо ми звернемо увагу на такі відомі центри, як Віттенберг і Цюріх, і на такі визначні особистості, як Лютер, Мелангтон, Цвінглі, Еколампадіус, нам, звичайно, скажуть, що це були вожді руху, і тому цілком природно очікувати від них проявів неабиякого розуму та блискучих звершень, але інші, другорядні керівники, не були такими, як вони. Але давайте подивимося на маловідомі події в Швеції і на скромні імена Олафа і Лаврентія Петрі — від учителів до учнів, і що ж ми побачимо? Учених і теологів, мужів, які досконало пізнали євангельську істину і легко здобували перемогу над університетськими софістами і духовенством Рима” (Ibid. V.10. Ch.4).
Внаслідок цих диспутів шведський король прийняв протестантську віру, а невдовзі і національний сейм підтримав Реформацію. Олаф Петрі переклав шведською мовою Новий Завіт, і виконуючи побажання короля, двоє братів переклали всю Біблію. Таким чином шведський народ уперше отримав Слово Боже рідною мовою. Сейм постановив, щоб у всій державі служителі церкви пояснювали Біблію, а діти в школах — училися її читати.
Поступово, але впевнено морок неуцтва і забобонів був розсіяний благословенним світлом Євангелія. Народ, звільнений від римського гноблення, досяг не знаної раніше сили й величі. Швеція стала однією із твердинь протестантизму. Через сто років, під час великої небезпеки, тільки цей невеликий і нечисленний народ наважився подати руку допомоги Німеччині у тридцятирічній кровопролитній війні. Здавалося, вся Північна Європа знову потрапить під тиранію Рима. Але шведські війська допомогли Німеччині зупинити наступ папістів, домогтися свободи віровизнання для протестантів — як кальвіністів, так і лютеран, повернути свободу сумління країнам, котрі прийняли Реформацію.
Розділ 14. Розповсюдження вістки на британських островах
У той час, коли Лютер відкрив німецькому народові недоступну досі Біблію, Уїльям Тіндаль був спонуканий Духом Божим зробити те саме для Англії. Біблія Уїкліфа була перекладена з латинського тексту, в котрому було багато помилок. Вона ніколи не друкувалася, а ціна рукописного примірника була настільки високою, що тільки дехто з багатих людей та дворян міг придбати її. І більше того, суворо заборонена церквою, вона не набула значного розповсюдження. У 1516 p., за рік до знаменитих тез Лютера, Еразм Роттердамський опублікував грецьке і латинське видання Нового Завіту. Вперше Слово Боже було надруковане мовою оригіналу. У цьому виданні було виправлено чимало помилок попередніх видань, а зміст текстів викладений більш доступно. Це допомогло багатьом людям з освічених верств суспільства глибше зрозуміти суть істини і додало нової сили справі Реформації. Однак Слово Боже залишалось недоступним простолюду. Тіндаль повинен був закінчити почату Уїкліфом роботу і дати Біблію своїм співвітчизникам.