Уезлі проповідував досконалу гармонію Закону і Євангелія. “Між Законом і Євангелієм існує найтісніший зв'язок, який лише можна собі уявити. З одного боку, Закон постійно прокладає дорогу Євангелію і вказує нам на нього; з другого боку, Євангеліє веде нас до точнішого дотримання Закону. Наприклад, Закон вимагає, щоб ми любили Бога і ближнього нашого, щоб були тихі, смиренні і святі. Але ми усвідомлюємо, що не здатні робити це, більше того, для людини це неможливе. Але ми бачимо Божі обітниці, в яких Він хоче дати нам таку любов, зробити нас смиренними, тихими і святими, і ми приймаємо це Євангеліє як радісну вістку і отримуємо обіцяне по нашій вірі. Отже, праведність Закону сповняється в нас через віру в Ісуса Христа.
Найбільші вороги Євангелія Христа, — говорить Уезлі, — це ті, хто явно і відкрито осуджує Закон і лихословить його, хто навчає порушувати (скасовувати, змінювати) не тільки одну якусь заповідь, меншу чи більшу, але й усі заповіді одразу... Найбільше у всьому цьому обмані вражає переконаність цих людей в тому, що відкидаючи Його Закон і руйнуючи Його вчення, вони насправді звеличують Христа і Його служіння. Вони так само шанують Ісуса, як і Юда, коли говорив: ‘Радій, Учителю!’ і поцілував Його. Подібним чином Ісус у праві запитати кожного з них: ‘Чи оце поцілунком ти... видаєш Сина Людського?’ Усувати якусь частину з Його закону під приводом сприяння успіху Євангелія, говорити про Його кров і позбавляти Його вінця є ніщо інше, як видавати Його поцілунком. Це звинувачення не знімається і з тих, хто проповідує таким чином, що прямо чи посередньо усуває необхідність послуху і цим применшує Христа таким способом, що скасовує або применшує хоча б найменшу із заповідей Божих” (Ibid).
Тим, хто твердив, що “проповідь Євангелія відповідає всім цілям Закону”, Уезлі відповідав: “Ми цілком заперечуємо це твердження. Бо воно не відповідає навіть першій цілі Закону — цебто переконати людей у гріху і пробудити тих, хто ще спить на краю прірви. Апостол Павло говорить: ‘Законом бо гріх пізнається’, і поки людина не усвідомить свого гріха, вона не може відчути справжньої потреби у спокутній крові Христа... Як сказав наш Спаситель: ‘Лікаря не потребують здорові, а слабі’. Звичайно, нерозумно було б пропонувати лікаря здоровим людям або таким, що уявляють себе здоровими. Спочатку ви повинні переконати їх у тому, що вони хворі, бо в іншому випадку вони не оцінять ваших зусиль. Так само нерозумно пропонувати Христа тим, чиє серце не зазнало скрушення” (Ibid. Sermon 35).
Отак, проповідуючи Євангеліє благодаті Божої, Уезлі, як і його Вчитель, намагався “звеличити та прославити Закон”. Він вірно виконував доручену йому Богом роботу, і йому було дозволено бачити славні плоди своєї праці. Наприкінці його довгого життя (він помер у віці за 80 років, з яких понад 50 він провів у місійних подорожах) налічувалося більше як 500 тисяч його прихильників. Але тільки тоді, коли вся сім'я відкуплених кров'ю Христа збереться у Царстві Божому, ми дізнаємося про справжню кількість тих, хто завдяки його праці піднявся з руш гріха й пороку до величного і святого життя, хто завдяки його вченню пережив глибокий досвід. Життя Уезлі — дорогоцінний приклад для кожного християнина. О, якби віра і покора, невгасима ревність, самозречення і відданість цього служителя Христа знайшли своє відображення в сучасних церквах!
Розділ 15. Жахлива помста у Франції
У XVI ст. Реформація, давши людству відкриту Біблію, шукала досупу до всіх країн Європи. Деякі народи з радістю вітали її як небесну вісницю. У інших країнах папству вдалося значною мірою перешкодити її поширенню; світло біблійної істини з його благородним впливом було майже погашене. В одній з країн, куди проникло світло, воно все ж було поглинуте темрявою. Впродовж століть істина боролася з неправдою за панування та нарешті зло взяло верх, і небесна істина була відкинута: “Суд же такий, що світло прийшло в світ, але люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були злі!” (Івана 3:19). Народ змушений був пожинати плоди власного вибору. Стримуюча сила Святого Духа була віднята від народу, котрий зневажив дар Його благодаті. Бог дозволив, щоб зло дозріло і цілий світ побачив наслідки добровільного відкинення світла. Війна, яка віками точилася проти Біблії, у Франції тепер досягла своєї найвищої точки, вилившись у революцію. Це жахливе повстання стало неминучим наслідком придушення Святого Письма Римом. Це була найяскравіша ілюстрація папської політики, яку будь-коли бачив світ, і тих наслідків, до яких більш як 1000 років провадило вчення римської церкви.
Війна проти Святого Письма в часи папського панування була провіщена пророками; Йоан, автор книги Відкриття, також свідчив про жахливі наслідки панування “людини гріха”, які випали в першу чергу на долю Франції.
Ангел Господній сказав: “...І святе місто вони зневажатимуть сорок два місяці. І звелю Я двом свідкам Своїм, і будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю... А коли вони закінчать своє свідчення, то звір, що виходить з безодні, із ними війну поведе і їх переможе та повбиває. І їхні трупи будуть лежати на майдані великого міста, яке духовно зветься Содом і Єгипет, де і Господь наш був розп'ятий... А ті, що живуть на землі, будуть радіти цьому та веселитися і пошлють дари один одному, бо ці два пророки мучили мешканців землі. То після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої. І напав великий страх на тих, котрі дивилися на них!” (Об'явлення 11:2—11).
Згадані тут періоди 42 місяці і 1260 років — це той самий період, протягом якого Церква Христова повинна була страждати під гнітом Рима. 1260 років папського панування почалися в 538 р. після Н.Х. і закінчилися 1798 р. Якраз цього року французька армія вступила в Рим, полонила папу, і він помер у вигнанні. Хоч незабаром був обраний новий папа, однак з того часу папська ієрархія вже більше ніколи не мала колишньої влади і сили.
Гоніння Церкви не тривали протягом усіх 1260 років. Бог зі Своєї милості до Свого народу скоротив час вогняного випробовування. Згадуючи про “велику скорботу”, яка випаде на долю Церкви, Спаситель сказав: “І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина; але через вибраних дні ті вкоротяться” (Матвія 24:22). Завдяки впливу Реформації переслідування Церкви припинилися перед 1798 р. Щодо “двох свідків” пророк далі говорить: “Це дві маслини та два свічники, що стоять перед Богом землі” (Об'явлення 11:4). “Слово Твоє — світильник, то світло для стежки моєї” (Псалми 118:105). Ці два свідки — це Старий і Новий Завіти. Вони однаковою мірою підтверджують походження і вічність Закону Божого, а також Плану спасіння. Прообрази, жертви і пророцтва Старого Завіту вказують на прийдешнього Спасителя; Євангелії та послання Нового Завіту розповідають про Спасителя, Який прийшов саме так, як це передвіщено в прообразах і пророцтвах. “...І будуть вони пророкувати тисячу двісті шістдесят днів, зодягнені в волосяницю”. Більшу частину цього періоду свідки Божі залишалися невідомими. Папство зробило все можливе зі свого боку, щоб приховати від народу Слово істини, посилало фальшивих свідків, які суперечили свідченням Біблії. Коли Біблія була заборонена світською і церковною владами, коли її свідчення зазнавали перекручень і було докладено всіх зусиль з боку людей і демонів, щоб відвернути людський розум від неї; коли тих, хто насмілювався звіщати її істини, переслідували, видавали, мучили, живими ховали в підземних тюрмах, страчували за їхню віру або змушували шукати собі притулку в неприступних горах, міжгір'ях, печерах, — тоді вірні свідки пророкували, зодягнуті у волосяницю. Та незважаючи на це, вони продовжували своє свідчення протягом усього періоду 1260 років. У найтемніші часи були вірні мужі, які любили Слово Боже і ревно дбали про його честь. Цим вірним слугам була дана мудрість, сила і влада звіщати Його правду впродовж усього цього часу.