“І якщо хтось захоче чинити їм кривду, то вогонь вийде з уст їхніх; і якщо хтось захоче скривдити їх, тому належить бути вбитому” (Об'явлення 11:15). Люди не можуть безкарно топтати Слово Боже. Зміст цього страшного попередження викладений в останньому розділі книги Відкриття. “І я також свідчу кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: якщо хто додасть щось до цього, то накладе на того Бог покарання, про які написано в книзі цій. Якщо ж хто відійме від слів книги пророцтва цього, в того відійме Бог участь у книзі життя і в святому місті і в тому, що написане в книзі цій” (Об'явлення 22:18—19).
Такі перестороги Бог дав людям, щоб вони не вносили змін в Його повеління та відкриття. Ці урочисті застереження стосуються всіх, хто своїм впливом спонукує інших недбало ставитися до Закону Божого. Вони повинні викликати страх І трепет у тих, хто легковажно заявляє: немає ніякого значення, чи ми коримося Закону Божому, чи ні. Усі ті, хто ставить свої думки вище божественного відкриття, хто перекручує ясне значення Святого Письма, як їм це вигідно, чи з метою пристосуватися до світу, приймають на себе страшну відповідальність. Писання, Закон Божий є мірилом характеру кожної людини, і всі, хто не відповідає цьому досконалому зразку, будуть засуджені.
“А коли вони скінчать свідоцтво своє...” Період, протягом якого ці два свідки повинні були пророкувати одягнуті у волосяницю, закінчився в 1798 р. Коли їх праця у безвісності наближалася до кінця, “то звір, що з безодні виходить”, повинен був воювати з ними. У багатьох країнах Європи влада, котра керувала церквою і державою протягом століть, залишалася під контролем сатани через посередництво папства. Але тут йдеться про новий вияв сатанинської сили.
Політика Рима полягала в тому, щоб під приводом благоговійного ставлення до Біблії тримати її в кайданах чужинської мови і в такий спосіб приховати Святе Письмо від народу. І за часів правління Рима два свідки пророкували у волосяниці. Але повинна була з'явитися інша влада з безодні — звірина і оголосити відкриту війну проти Слова Божого.
“Велике місто”, на вулицях якого будуть убиті ці два свідки і де лежатимуть їхні мертві тіла, “зветься духовно... Єгипет”. Серед усіх народів, представлених в історії Біблії, Єгипет найзухвалішим чином заперечував існування живого Бога і опирався Його повелінням. Жоден монарх не насмілився так відверто і свавільно виступити проти авторитету Бога, як це зробив цар Єгипту. Коли Мойсей в Ім'я Господа передав те, що йому було звелено, фараон зухвало відповів: “Хто Господь (Єгова), що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля! Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу” (Вихід 5:2). Це атеїзм. І народ, який символізує собою Єгипет, так само повинен був відкинути вимоги живого Бога і виявити дух невіри і повстання. Велике місто порівнюється духовно із Содомом. Зіпсутість Содому, який порушував закон Божий, виявилася з особливою силою в його статевій розпусті. Цей гріх повинен був стати характерною особливістю народу, над яким мало здійснитися це пророцтво Святого Письма.
За словами пророка, незадовго до 1798 р. повстане влада сатанинського походження і характеру і розпочне війну проти Біблії. У країні, де змушений буде замовкнути голос цих двох свідків Божих, виявляться атеїзм фараона і розпуста Содому.
Це пророцтво з разючою точністю виконалося в історії Франції. Під час революції 1793 р. “світ уперше почув про людей, що були народжені і виховані в цивілізованому суспільстві, наділені правом керувати одним з найбільш витончених народів Європи, піднесли свій голос, щоб зректися найвеличнішої істини, яка коли-небудь була дана людині, і одностайно відмовилися від віри в Бога і поклоніння Йому” (Sir Walter Scott. Life of Napoleon. V.1. Ch.17). “Французи -єдина нація в світі, про яку історія говорить, що вона відкрито повстала проти Творця Всесвіту. В Англії, Німеччині, Іспанії й інших країнах було і є багато невіруючих людей, але Франція — єдина в світовій історії держава, яка особливим декретом свого Законодавчого Зібрання оголосила, що Бога нема, і мешканці столиці, як й інших міст, жінки і чоловіки, співали й танцювали від радості при оголошенні цього декрету” (Blackwood's magazine. 1870. N12).
Франція виявила ті самі риси характеру, якими визначався Содом. Під час революції у Франції панувала та ж розпуста і той же моральний занепад, які спричинили загибель Содому і Гоморри. Історик так писав про атеїзм і аморальність Франції, про які згадується в пророцтві: “У зв'язку із законами щодо релігії тісно пов'язані закони, які звели шлюб — найсвятіші зв'язки поміж двома людьми на землі, міцність яких є гарантією єдності суспільства, до звичайного цивільного контракту тимчасового характеру, який двоє людей можуть укласти і розірвати коли їм заманеться... поставили собі за мету знайти найдійовіший засіб для знищення всього священного, благородного і вічного в сімейному житті, причому мати гарантію, що зло, яке вони посіють, буде передаватися з покоління в покоління, — то вони не змогли б винайти ефективнішого плану, ніж знецінення шлюбу... Актриса Софі Арнольт, відома своєю дотепністю, назвала республіканський шлюб ‘обітницею перелюбу’” (Scott. V.1. Ch.17).
“Де й Господь наш був розп'ятий”. І ця частина пророцтва виконалась у Франції. Жодна країна світу не виявила такого ворожого духу до Христа, як Франція. У жодній іншій країні істина не зустрічала такого запеклого опору. Розпочавши переслідування тих, які визнавали Євангеліє, Франція розп'яла Христа в особі Його послідовників.
Століттями проливалася кров святих. Тоді, коли вальденці віддавали своє життя в горах П'ємонту “за Слово Боже і свідчення Ісуса Христа” у Франції так само несли свідчення про істину їхні брати альбігойці. У дні Реформації її прихильники гинули в жахливих муках. Король і вельможі, знатні дами і тендітні дівчата — гордість і квіт нації, з насолодою спостерігали за стражданнями мучеників Христових. Хоробрі гугеноти, що боролися за священні права, які людське серце вважає найсвятішими, пролили свою кров на багатьох полях битв. Протестантів оголосили поза законом, за їхні голови визначали винагороду, а їх самих переслідували, ніби диких звірів.
“Церква в пустині”. У XVIII ст. у Франції ще залишалася невелика кількість стародавніх нащадків християн, які знайшли собі притулок у південних горах і там зберігали віру своїх батьків. Коли вони, ризикуючи життям, збиралися вночі по схилах гір або серед непрохідних боліт, їх висліджували драгуни; спійманих відправляли на довічну каторгу на галерах. Найбільш чистих, шляхетних і розумних людей Франції заковували в кайдани, піддавали страшним тортурам як злодіїв і вбивць (Wylie. V.22. Ch.6). Інші, з котрими поводилися милосердніше, були холоднокровне розстріляні, коли вони, неозброєні та безпомічні, стояли на колінах у молитві. Тіла сотень людей похилого віку, беззахисних жінок і невинних дітей були вбиті на місцях богослужінь. Переходячи через гори й ліси, де вони мали звичай збиратися, “через кожні чотири кроки можна було натрапити на мертві тіла, що лежали на траві або висіли на деревах”. їхній край, спустошений мечем, сокирою ката і вогнем, “перетворився в безмежну похмуру пустелю. Ці звірства чинилися не за часів темного Середньовіччя, а в блискучу епоху Людовика XIV, коли процвітала наука і література, коли придворними і столичними богословами були вчені та красномовні мужі, котрі сприяли розвиткові таких чеснот, як лагідність та доброчинність” (Wylie, V.22. Ch. 7).
Але найтемнішою з цього чорного списку злочинів, найжахливішою із диявольських учинків усіх віків була різня в ніч св. Варфоломея. Світ не може й сьогодні без здригання згадувати про це боягузливе і жорстоке винищення. Король Франції, підбурений римськими священиками і прелатами, санкціонував страшний злочин. Опівнічний дзвін став сигналом до початку різні. Тисячі протестантів, які мирно спали в своїх домівках, покладаючись на опіку короля, зазнали розбійного нападу, їх без попередження виганяли з домівок і холоднокровне вбивали.
Як Христос був невидимим вождем Свого народу при його визволенні з єгипетського рабства, так тепер сатана став невидимим вождем своїх підопічних у страшній справі — примноженні числа мучеників. Сім днів тривала ця різня в Парижі, з яких три перших визначалися незбагненною лютістю. Вона не обмежилася тільки мурами міста; за особливим наказом короля ці звірства поширилися на всі провінції та міста, де жили протестанти. Не зважали ні на вік, ні на стать. Не щадили ні невинного немовляти, ні сивочолого старця. Знатні й прості, старі й молоді, матері й діти гинули разом. Різня тривала по всій Франції два місяці. У ній загинуло 70 тисяч осіб — квіт нації.