Коли звістка про різню досягла Рима, радість духовенства була безмежною. Кардинал Лотарингський нагородив вісника, який приніс цю звістку, 1000 кронами. Із гармат міста Анжело був даний радісний салют. Дзвони дзвонили по всіх церквах. Вогнища перетворили ніч на день. Папа Григорій XIII у супроводі кардиналів та інших духовних сановників вирушив довгою процесією до церкви святого Людовика, де кардинал Лотарингський співав “Те Deum”. “... Для увіковічнення пам'яті про цю різню була викарбувана медаль, а у Ватикані й сьогодні можна бачити три фрески Базарі; на них зображені французький король, котрий радиться зі своїми придворними щодо різанини, яка мала відбутися; напад на адмірала-гугенота і сама різанина. Григорій послав Карлові Золоту Троянду, а через чотири місяці після різні із задоволенням слухав проповідь французького священика, котрий говорив про той радісний і щасливий день, коли найсвятіший отець прийняв вістку і урочисто увійшов у собор, щоб принести подяку Богові та святому Людовику” (Н. White. The Massacre of St. Bartholomew. V.14. Ch.34).
Той же дух, що керував подіями Варфоломіївської ночі, спрямовував і події революції. Ісуса Христа було оголошено обманщиком, і гаслом французьких атеїстів стали слова: “Геть негідника!”, тобто Христа. Зухвала богозневага й огидне нечестя йшли пліч-о-пліч, а найпідліші люди, розпусні й жорстокі недолюдки, були звеличені та вшановані. У всьому цьому найвища честь була віддана сатані, тоді як Христа з Його істиною, чистотою і безкорисною любов'ю було знову розп'ято.
“...Звірина, що з безодні виходить, із ними війну поведе, — і вона їх переможе та їх повбиває”. Безбожна влада, котра правила у Франції під час революції і терору, провадила проти Бога і Його Святого Слова таку війну, якої світ ще не знав. Національні Збори скасували поклоніння Богові. Біблії були зібрані та привселюдно спалені з усякого роду глузуваннями і насмішками. Закон Божий був потоптаний ногами. Були скасовані біблійні постанови. Тижневий день відпочинку був знесений, і замість нього кожний десятий день присвячувався бенкетам і богозневазі. Хрещення і причастя були заборонені. На цвинтарях над гробами робили спеціальні надписи, які стверджували: смерть — це вічний сон.
Було проголошено, що страх Божий настільки далекий від начатків мудрості, що є, скоріше, початком безумства. Усяке релігійне служіння, крім служіння свободі та державі, було заборонене. “Єпископ Парижа був змушений відігравати головну роль у найбільш безсоромній і ганебній виставі, яка будь-коли відбувалася перед Національними Зборами... Він був урочисто приведений на зібрання, щоб заявити перед усіма, що релігія, якої він навчав .стільки років, ні що інше, як вигадка духовенства, яка не має жодної підстави ні в історії, ні в святій істині. Він урочисто і недвозначно зрікся Бога, на служіння Якому був посвячений, і обіцяв надалі служити свободі, рівності, честі та моралі. Після цього він поклав на стіл усі свої єпископські регалії, а головуючий на засіданні по-братерськи обняв його. Приклад єпископа підтримали ще декілька священиків-відступників” (Scott. V.1. Ch.17).
“А мешканці землі будуть тішитися та радіти над ними і дарунки пошлють один одному, бо мучили ці два пророки мешканців землі”. Безбожна Франція примусила замовкнути викриваючий голос двох Божих свідків. Слово істини лежало мертвим на її вулицях, а ті, хто ненавидів обмеження і вимоги Закону Божого, торжествували. Люди кинули виклик Небесному Царю. Як і грішники у давнину, вони кричали: “Хіба Бог те знає і чи має Всевишній відомість?” (Псалми 72:11).
З блюзнірською зухвалістю, яку важко уявити, один із священиків нового порядку сказав: “Боже, якщо Ти є, помстися за Своє зневажене ім'я. Я кидаю тобі виклик! Ти мовчиш, бо не насмілюєшся заговорити Твоїми громами. Хто ж після цього зможе повірити в Твоє існування?!” (Lacretele. History. V.11. P.309 in: Sir Archibald Alison. History of Europe. V.1. Ch.10). Чи це не відлуння вимог фараона: “Хто Господь, що послухаюсь слова Його?... Не знаю Господа!”?
“Безумний говорить у серці своїм: “Нема Бога!” (Псалми 13:1). І Господь говорить про тих, хто перекручує Його правду; “їхнє безумство виявиться перед усіма” (2 Тимофію 3:9), Після того, як Франція відмовилася служити живому Богу — Всевишньому і Вічному, минуло небагато часу, і країна впала в найпринизливіше ідолопоклонство, поклоняючись богині Розуму в особі розпусної жінки. І це робили представники вищої цивільної та законодавчої влади на Національних Зборах, історик писав: “Одна з церемоній того безглуздого часу залишається неперевершеною за своїм безумством, поєднаним з безбожністю. Двері Національних Зборів широко відчинилися перед оркестром музикантів, за яким в урочистій процесії йшли члени муніципалітету, співаючи гімн на честь свободи і супроводжуючи як об'єкт свого майбутнього поклоніння вкриту серпанком жінку, котру називали богинею Розуму. Холи її привели й зняли серпанок, урочисто посадовивши праворуч президента, то всі в ній впізнали танцівницю оперети. І цій особі, котра якнайкраще символізувала собою той розум, якому вони поклонялися, Національні Збори Франції публічно віддали шану і честь.
Цей беззаконний і сміховинний маскарад увійшов у моду; коронація богині Розуму відбувалася неодноразово в тих місцевостях, де мешканці хотіли показати, що вони досягли всіх висот революції” (Scott. V.1. Ch.17).
Промовець, який закликав поклонятися богині Розуму, сказав: “Законодавці, фанатизм поступився місцем перед розумом, бо його затуманені очі не могли витримати блиску світла. Сьогодні безліч людей зібралася під цим готичним склепінням, де вперше проголошується істина. На цьому місці французи звершують єдине правильне служіння — Свободі та Розуму. Тут ми робили все можливе, щоб процвітали збройні сили Республіки. Тут ми відкидаємо неживих ідолів задля Розуму, живого образу досконалого творіння природи” (М. Thiers. History of the French Revolution. V.2. P.370—371).
Коли богиня Розуму постала перед Національними Зборами, один з депутатів узяв її за руку і, звертаючись до зібрання, сказав: “Смертні, перестаньте тремтіти перед безсилими громами Бога, котрі лякали вас раніше. З цього часу не визнавайте жодного божества, крім Розуму. Я пропоную вам його найчистіший і найдосконаліший образ; і якщо вам потрібні кумири, то вибирайте тільки подібні до цього... О, покривало Розуму, спади перед Сенатом свободи!”
“Після того, як президент обняв богиню, вона сіла в розкішно вбрану карету і в супроводі великого натовпу народу вирушила до собору Нотр-Дам, щоб там посісти місце божества. Там її посадили на високий вівтар, і всі присутні поклонялися їй” (Alison. V.1. Ch.10).
Незабаром після цього почалося публічне спалення Біблій. Під час однієї з таких акцій члени “товариства народного музею” увійшли в зал муніципалітету, вигукуючи: “Хай живе Розум!” На кінці довгої жердини вони несли залишки напівспалених книг, серед яких були католицькі церковні видання, а також Старий і Новий Завіти, котрі, як висловився президент, “спокутували у великому вогні усе те безглуздя, в яке примушували вірити людство” (Journal of Paris. 1793. № 318. Quoted in Buchez Roux. Collection of Parliamentary History. V.30. P.200—201).
Саме папство розпочало ту роботу, яку тепер закінчував атеїзм. Політика Рима створила соціальні, політичні й релігійні передумови морального падіння Франції. Письменники, посилаючись на страхіття революції, стверджують, що в усьому винуваті престол і церква. Але коли бути справедливим, то найбільше винувата церква. Папство підбурювало королів проти Реформації, представляючи її як ворога корони, який вносить незгоду, загрожуючи миру і єдності народу. Тільки завдяки “генієві” Рима від королівського престолу виходили такі жахливі постанови і декрети про переслідування і гоніння.
Біблія несла із собою дух свободи. Де тільки приймалося Євангеліє, там свідомість людей пробуджувалася. Вони скидали із себе кайдани, які тримали їх у рабстві неуцтва, пороку і забобонів, починали думати і діяти як вільні люди. Бачачи це, монархи боялися за свою владу.