Вірні свідки Божі, вбиті богозневажницькою владою, “що з безодні виходить”, не повинні були довго мовчати. “Та після трьох з половиною днів увійшов у них дух життя від Бога, і вони обоє стали на ноги свої, і страх великий напав на тих, котрі дивились на них” (Об'явлення 11:11, новий переклад). У 1793 р. конвент Франції прийняв декрети, що забороняли християнську релігію і Біблію. Але через три з половиною роки цей же орган прийняв резолюцію, яка анулювала попередні декрети і дала дозвіл читати Біблію. Увесь світ був приголомшений тяжкими злочинами, скоєними через те, що була відкинута Біблія і люди визнали необхідність віри в Бога і Його Слово, що є підвалиною всякої доброчесності та моралі. Господь говорить: “Кого лаяв ти та ображав і на кого повищив ти голос та вгору підніс свої очі? — На Святого Ізраїлевого!” (Ісаї 37:23). “Тому-то ось Я учиню, що пізнають цим разом вони Мою руку та силу Мою і пізнають, що Ймення Моє — це Господь!” (Єремії 16:21).
Щодо двох свідків, пророк далі говорить: “І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: ‘Зійдіть сюди!’ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них” (Об'явлення 11:12). З того часу, коли Франція оголосила війну двом Божим свідкам, вони були звеличені, як ніколи раніше. У 1804 р. було засноване Британське й іноземні біблійні товариства. Після цього були засновані ще інші подібні товариства з численними філіями по всій Європі. У 1816 р. було засноване Американське біблійне товариство. Коли було засноване Британське товариство, Біблія друкувалася і розповсюджувалася 50-ма мовами. З того часу вона перекладена на сотні мов і діалектів.
Протягом 50 років, до 1792 p., дуже мало уваги приділялося іноземним місіям. Не було засновано жодного нового товариства, лише кілька церков докладали зусилля для поширення християнства в язичницьких країнах. Але під кінець XVIII ст. становище різко змінилося. Раціоналізм більше не задовольняв людей, і вони відчули потребу в божественному відкритті та релігії, пов'язаній з практичним життям. З цього часу діяльність іноземних місій зазнала неабиякого розмаху.
Розвиток друкарської справи сприятливо позначився на розповсюдженні Біблії. Вдосконалення засобів зв'язку між країнами, усунення давніх упереджень і теорії про національну винятковість, втрата папою світської влади — усе це прокладало шлях Слову Божому. Вже багато років Біблія вільно продавалася на вулицях Рима і знайшла доступ у кожний куточок земної кулі.
Безбожний Вольтер одного разу хвалькувато сказав: “Мені набридло слухати, як люди твердять, нібито 12 чоловік заснували християнську релігію. Я доведу, що досить і однієї людини, аби знищити її”. З дня його смерті минули роки... Мільйони людей приєдналися до нього у війні проти Біблії. Але вона нездоланна; там, де в дні Вольтера були сотні примірників Біблії, сьогодні десятки і сотні тисяч. Один з перших реформаторів сказав: “Біблія — це ковадло, об яке розбився не один молот”. Господь говорить: “Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш” (Ісаї 54:17).
“...Слово ж нашого Бога повіки стоятиме!” (Ісаї 40:8). “...Всі накази Його справедливі, — вони кріпкі на вічні віки, вони зроблені вірністю і правотою!” (Псалми 110:7—8). Усе, що будується на людському авторитеті, зруйнується, а все, засноване на скелі незмінного Слова Божого, стоятиме вічно.
Розділ 16. У пошуках свободи
Англійські реформатори, хоч і відмовилися від учення Рима, проте дотримувалися багатьох форм його релігійного культу. Вони відкинули авторитет і віровчення папства, та немало його звичаїв і церемоній увійшло в богослужіння англіканської церкви. Вважалося, що ці форми служіння не є питанням сумління, і хоч Святе Письмо не згадує їх і через те вони не мають першорядного значення, але водночас і не забороняє, а тому вони не є шкідливими. Дотримання цих обрядів могло усунути розділення між реформованими церквами і Римом, і як твердили деякі протестанти, допоможе його прихильникам прийняти протестантську віру. Для консерваторів і тих, хто був схильний до компромісу, ці докази видавалися переконливими. Але була інша група людей, котра думала інакше. Той факт, що дотримання цих форм “споруджувало міст між Римом і Реформацією” (Martyn. V.5. P.22), на їхню думку, був вагомою причиною проти їх прийняття. Вони вважали це ознакою свого рабства, з якого були звільнені й куди більше не хотіли повертатися. Вони були переконані, що Бог у Своєму Слові встановив принципи проведення богослужіння, і ніяка людина не може що-небудь додавати або віднімати від них. Велике відступлення почалося саме з того, що люди намагалися доповнити авторитет Божий авторитетом церкви. Рим розпочав з того, що забороняв те, чого Бог не забороняв, а закінчив тим, що скасував ясні та зрозумілі Божі вимоги.
Багато віруючих щиро бажали повернутися до чистоти і простоти першої церкви. Чимало звичаїв, прийнятих англіканською церквою, вони розцінювали, як пам'ятники ідолопоклонства, і сумління не дозволяло їм брати участь у богослужіннях такої церкви. Але церква, користуючись підтримкою світської влади, не допускала жодних відхилень від установлених форм. Закон зобов'язував усіх відвідувати богослужіння офіційної церкви, а несанкціоновані владою богослужіння були заборонені під страхом тюремного ув'язнення, вислання і смерті.
На початку XVII ст. англійський монарх, який тільки що вступив на престол, заявив про свій рішучий намір “примусити всіх пуритан підкоритися англіканській церкві, або... залишити країну, якщо вони не бажають, щоб до них були застосовані ще суворіші заходи” (George Bancroft. History of the United States of America. V.1. Ch.12. Par.6). Гнані, переслідувані та часто ув'язнені, пуритани не сподівалися на кращі дні, і багато з них прийшло до переконання: для всіх, хто бажає служити Богові згідно з власним сумлінням, “Англія перестала бути рідним домом” (J.G.Palfrey. History of New England. Ch.3. Par.43). Нарешті дехто з пуритан вирішив шукати притулку в Голландії. Але їх чекали труднощі, втрати і ув'язнення. їх плани не здійснились, зрадники видавали їх в руки ворогів. Однак незламна мужність врешті-решт перемогла, і вони знайшли пристановище на гостинних берегах Голландської республіки.
Рятуючись втечею, пуритани залишали свої домівки, майно і засоби для існування. Вони були чужинцями в чужій країні, серед людей з незнайомою мовою і звичаями. Щоб заробити на шматок хліба, вони змушені були зайнятися новою, незвичною працею. Чоловіки середнього віку, які все життя обробляли землю, тепер опановували технічні ремесла. Але вони з вдячністю приймали все, що випадало на їхню долю, не нарікаючи і не марнуючи часу. І хоч не раз вони зазнавали злиднів, та все ж дякували Богові за благословення, які продовжували отримувати від Нього, і знаходили радість у вільному спілкуванні з Ним. “Пуритани вважали себе подорожніми в цьому світі, а тому не звертали уваги на тимчасове, споглядаючи на небо, свою дорогу батьківщину — і знаходили в цьому спокій” (G.Bancroft. V.1. Ch.12. Par.15).