Але коли дух покори і відданості поступився в церкві місцем гордості й формалізму, тоді любов до Христа і віра в Його прихід охололи. Поглинуті світськими заняттями і задоволеннями люди, які називають себе народом Божим, перестали прислухатися до порад Спасителя щодо ознак Його приходу. Вони нехтували вченням про Другий прихід. Тексти Писання, в яких йдеться про цю подію, були неправильно витлумачені, доки цю істину зовсім забули. Перш за все це стосується церков Америки. Свобода і вигоди життя, доступні всім верствам суспільства, честолюбне прагнення до багатства і розкоші, невгамовна жага наживи, палке бажання здобути популярність і владу призвели людей до того, що вони зосередили всі свої думки і надії на справах цього земного життя, відкладаючи на далеке майбутнє той урочистий день, коли існуючий порядок речей зміниться.
Вказуючи Своїм послідовникам на ознаки Його приходу, Спаситель передрік відступництво, яке матиме місце перед Його Другим приходом. Як і за днів Ноя, люди будуть захоплені світськими справами і розвагами. Вони будуть купувати, продавати, насаджувати, будувати, женитись і виходити заміж, забувши про Бога і вічне життя. Христос застерігає тих, хто житиме в цей час: “Уважайте ж на себе, щоб ваші серця не обтяжувалися ненажерством та пияцтвом і життєвими клопотами і щоб день той на вас не прийшов несподівано... Тож пильнуйте, і кожного часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має відбутись, та стати перед Сином Людським!” (Луки 21:34, 36).
Стан церкви цього часу відображений у словах Спасителя, записаних в книзі Відкриття: “...Маєш ім'я, ніби живий, а ти мертвий” (Об'явлення 3:1). І до тих, хто відмовиться залишити свій безтурботний стан, звернені урочисті слова перестороги: “А коли ти нечуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду” (Об'явлення 3:3). Необхідно було, щоб люди прокинулись і усвідомили небезпеку, яка їм загрожує; щоб вони опам'ятались і почали готуватися до урочистих подій, пов'язаних із закінченням випробування. Пророк Божий говорить: “Великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?” (Йоїла 2:11). Хто устоїть у день Його появи? Той, чиї “очі...пречисті, щоб міг... дивитись на зло; і на насильство дивитись не можеш”. Ті, хто говорить: “Мій Боже, пізнали Тебе ми...” (Авакума 1:13; Осії 8:2). Для тих, що кричать: “Мій Боже, ми пізнали Тебе!”, але порушують Його Завіт і ходять за іншими богами, ховають у своєму серці беззаконня і полюбляють дорогу неправди, Господній день буде “темнотою, а не світлом” (Амоса 5:20). “І станеться часу того, — говорить Господь, — і перешукаю Я з лампами Єрусалим і навіщу Я тих мужів, які задубіли на дріжджах своїх, що говорять у серці своєму: ‘Господь не вчинить добра, і лиха не зробить’” (Софонії 1:12). “Я покараю всесвіт за зло, а безбожних за їхню провину, бундючність злочинця спиню, а гордість насильників знижу!” (Ісаї 13:11). “Спасти їх не зможе... ні їхнє срібло, ані золото їхнє”. “І здобиччю стане все їхнє багатство, а їхні доми — за спустошення” (Софонії 1:18, 13).
Єремія в очікуванні цього жахливого часу вигукує: “Біль серце стискає мені, і тріпоче мені моє серце... Не можу мовчати, бо вчула душа моя голос сурми, гук війни! Біда на біду прикликається...” (Єремії 4:19—20).
“День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви, день хмари й імли, день сурмлення й окрику” (Софонії 1:15—16). “Оце день Господній приходить... Щоб землю зробити спустошенням, а грішних її повигублювати з неї!” (Ісаї 13:9).
З огляду на цей великий день Слово Боже урочисто і переконливо закликає народ Божий прокинутись від духовної летаргії, в смиренні й каятті шукати Його лиця. “Засурміть на Сіоні в сурму, здійміть крик на святій горі Моїй! Затремтіть, всі мешканці землі, бо прийшов день Господній, бо близько вже він... оголосіть святий піст, скличте зібрання! Зберіть народ, оголосіть святі збори, старців згромадьте, позбирайте дітей... Нехай вийде з кімнати своєї також молодий, молода ж з-під свого накриття! Між притвором та жертівником нехай плачуть священики, слуги Господні”. “Верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням! І деріть своє серце, а не свою одіж, і наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий...” (Йоїла 2:1, 15—17, 12—13).
Щоб народ зміг встояти в день Господній, необхідно було здійснити велику роботу реформи. Бог бачив, що багато з Його народу не збирали скарби на небесах, і в Своєму милосерді Він був готовий послати вістку застереження і таким чином допомогти людям вийти із заціпеніння і приготуватися до приходу Господа.
Ця пересторога міститься в 14-му розділі книги Відкриття. Тут представлено трикратну вістку, яку проголошують небесні істоти; одразу після цього відбудеться прихід Сина Людського, щоб “пожати жниво землі”. Перша вістка застерігає про суд, що наближається. Пророк бачив ангела, “що летів серед неба і мав благовістити вічне Євангеліє мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові. І він говорив гучним голосом: ‘Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створив небо, і землю, і море, і водні джерела!’” (Об'явлення 14:6—7).
Ця вістка названа частиною “вічного Євангелія”. Проповідь Євангелія була доручена не ангелам, а людям. Святі ангели теж беруть участь у цій роботі, керуючи нею; вони є ініціаторами великих релігійних рухів з метою спасіння людей, але праця євангелізації на землі виконується слугами Божими.
Вірні мужі, слухняні голосу Божого Духа і вченню Його слова, звіщали світові цю вістку. Це ті, хто прислухався до “вірнішого пророчого слова”, цього “світильника, що світить у темному місці, доки не почне розвиднятися день, не засяє ранкова зоря...” (2 Петра 1:19). Вони шукали пізнання Бога більше за всі інші скарби і вважали, що “надбання цього є краще від надбання срібла, і користь з того більша від щирого золота” (Приповісті 3:14). Господь відкрив їм великі істини Свого Царства. “Благовоління Господнє до тих, хто боїться Його, і Свій заповіт Він відкриває їм” (Псалми 24:14).
Не вчені богослови отримали пізнання правди і проповідували її. Якби вони були вірними вартовими Слова, що старанно і з молитвою вивчають Писання, то впізнали б, яка пора ночі; вони дізнались би з пророцтв, які події повинні відбутися. Але вони не були такими, і тому вістку звіщали прості люди. Ісус сказав: “... Ходіть, поки маєте світло, щоб вас темрява не обгорнула” (Івана 12:35). Хто відвертається від світла, котре посилає йому Бог, або нехтує ним, коли воно недалеко, той залишається у темряві. Але Спаситель говорить: “...Хто йде вслід за Мною, не буде ходити в темряві той, але матиме світло життя” (Івана 8:12). Той, єдиною метою кого є виконання волі Божої, хто з усією відповідальністю ставиться до вже отриманого світла, отримає його ще більшою мірою. Для такої душі зійде зірка небесна, щоб привести її до повної істини.
В час Першого приходу Христа священики і книжники зі святого міста, котрим були довірені Божі пророцтва, могли б розпізнати ознаки часу і звістити прихід Обітованого. Пророцтво Михея вказувало на місце народження Христа. Даниїл передрік час Його приходу (Михея 5:2; Даниїла 9:25). Бог довірив ці пророцтва вождям юдейського народу; тому їм не було вибачення в тому, що вони не знали і не проповідували народові близький прихід Месії, їх незнання стало наслідком їхнього гріховного нехтування. Юдеї споруджували пам'ятники вбитим пророкам Божим, але водночас, вшановуючи сильних світу цього, вони віддавали славу слугам сатани. Цілком поглинуті честолюбною боротьбою за становище в суспільстві і вплив на людей, вони втратили з поля зору божественні почесті, запропоновані їм небесним Царем.
Старійшини Ізраїлю повинні були з глибоким зацікавленням і благоговінням досліджувати пророцтва про місце, час і обставини однієї з найважливіших подій в історії світу — приходу Сина Божого з метою відкуплення людства. Увесь народ повинен був пильнувати і чекати, щоб першим вітати Спасителя світу. Але ось двоє втомлених мандрівників з Назарета увійшли у Віфлеєм. Вони обійшли всі доми на вузькій головній вулиці Віфлеєма аж до східної околиці міста в пошуках місця для ночівлі. Жодні двері не відчинились, щоб прийняти їх. Нарешті подорожні знайшли для себе притулок у жалюгідній стаєнці для худоби. Тут і народився Спаситель світу.