В такому стані Міллер перебував кілька місяців. “Раптом, — згадує він, — в моїй уяві дуже ясно постав характер Спасителя. Я зрозумів, що має бути така добра, милосердна Істота, котра віддала б Себе задля викуплення наших беззаконь та врятувала б нас від кари за гріх. Вмить я відчув, якою люблячою мас бути ця Істота; і відразу ж подумав, що я міг би кинутися в її обійми і довіритись її милості. Але тут постало питання: ‘Як довести існування такої Істоти?’ І я переконався, що, окрім Біблії, ніде не можна знайти доказів існування такого Спасителя або, принаймні, аргументів про майбутнє життя...
Я побачив, що саме Біблія представляє такого Спасителя, Якого я потребую; і я був вкрай здивований, що звичайна людська книга містить у собі принципи, котрі так повно відповідають потребам гинучого світу. І я змушений був погодитись, що Святе Письмо — відкриття Боже. Біблія стала моєю відрадою, а в Ісусі я знайшов Друга. Спаситель став для мене ‘кращим за десять тисяч інших’, а Писання, котре раніше було для мене таким незрозумілим і повним суперечностей, тепер зробилося ‘світильником, світлом для стежки моєї’ (Псалми 118:105). Моя душа заспокоїлась і знайшла мир. Я переконався, що Господь Бог — це Скеля серед розбурханого життєвого океану. Відтепер Біблія стала головним предметом моїх досліджень, і я можу відверто сказати, що я вивчав її з величезною насолодою. Я виявив, що не знав і половини того, що знайшов у Біблії. Я дивувався, чому раніше не бачив її краси і слави і навіть відкидав її. Я знайшов там все, чого так прагнуло моє серце, — ліки від усіх хвороб душі. Я втратив смак до іншої літератури та присвятив своє серце тому, щоб навчитися мудрості від Бога” (S.Bliss. Memoris of Wm. Miller. P.65—67).
Міллер публічно визнав свою віру в релігію, яку раніше відкидав. Але його невіруючі друзі одразу ж висунули всі ті аргументи, котрі і він сам часто наводив, спростовуючи божественний авторитет Писання. Тоді він ще не був готовий відповісти на них, але міркував так: якщо Біблія — відкриття Боже, то вона не повинна суперечити сама собі; якщо вона дана для наставлення людини, то повинна бути доступною для її розуміння. Він вирішив самостійно дослідити Писання та з'ясувати, чи існують в них непримиренні суперечності.
Бажаючи уникнути упередження, Міллер не користувався жодними коментарями, а порівнював тексти між собою, використовуючи тільки позначені паралельні місця та симфонію. Він регулярно і систематично вивчав Біблію; почавши від книги Буття і читаючи вірш за віршем, він просувався далі у своєму дослідженні тільки тоді, коли в нього розвіювалися будь-які сумніви щодо певних місць. Коли зустрічалися незрозумілі вірші, Міллер, за своєю звичкою, порівнював їх з усіма іншими текстами, що стосувалися даного питання. Намагаючись зрозуміти значення тексту, він вивчав, яке навантаження за змістом несе кожне слово, і, якщо його розуміння цього тексту узгоджувалося з усіма паралельними текстами, то питання було вичерпане. Тому, зустрічаючи тяжкі для розуміння місця, Міллер завжди знаходив їм пояснення в інших текстах Святого Письма. Досліджуючи Слово Боже зі щирою молитвою, щоб Господь просвітив його розум, Міллер отримував відповіді на те, чого раніше не розумів. На власному досвіді він пізнав правдивість слів псалмиста: “Об'явлення Слова Твого просвітлює, дає розуміння простіш” (Псалми 118:130).
З глибокою зацікавленістю Міллер вивчав книги Даниїла й Відкриття, застосовуючи ті ж принципи дослідження, як і до інших місць Біблії. На превелику радість, він виявив, що пророчі символи також можна зрозуміти. Він побачив, що пророцтва виконались буквально, а різні образи, метафори, притчі, символи і т.п. пояснювались або у контексті, або в інших місцях Святого Письма, отже, їх слід розуміти буквально. “Таким чином, — говорив він, — я переконався, що Біблія — це система відкритих істин, настільки просто і зрозуміло викладених, що навіть людина з обмеженими розумовими здібностями може розібратися в них” (Bliss. P. 70). Досліджуючи пророцтва, він ланка за ланкою відновлював єдиний ланцюг істини. Небесні ангели керували його думками і відкривали його розумові Слово Боже.
Виходячи з того, як пророцтва виконалися в минулому, і судячи таким чином про виконання пророцтв у майбутньому, Міллер переконався, що загальне поняття про духовне Царство Христа як про земне тисячоліття, яке передуватиме кінцю світу, не має підстав у Слові Божому. Це вчення про тисячолітній період справедливості й миру перед особистим приходом Господа переносить в далеке майбутнє страшний день Божий. Однак, яким би приємним не було це вчення, воно суперечить вченню Христа і Його апостолів, котрі свідчили, що пшениця і кукіль ростимуть разом до жнив, тобто до кінця світу, що “злі люди і обманщики будуть мати успіх у злому”, що “в останні дні настануть тяжкі часи”, що царство темряви існуватиме аж до самого приходу Господа, і воно буде “вбите духом уст Його і знищене явленням приходу Його” (Матвія 13:30, 38—40; 2 Тимофію 3:13, 1 Солунянам 2:8).
Апостольська Церква не підтримувала вчення про навернення всього світу і духовне правління Христа. Християнський світ в цілому не приймав це вчення до початку XVIII ст. Як і кожне інше помилкове судження, це вчення мало згубні наслідки. Люди відкладали прихід Господа на далеке майбутнє j не звертали жодної уваги на ознаки, які свідчили про Його наближення. Це вчення породжувало в людях безпідставне почуття впевненості та безпеки, зневажливе ставлення до необхідних приготувань для зустрічі зі своїм Господом.
Міллер зрозумів, що Святе Письмо ясно вказує на особистий, буквальний прихід Христа. Павло писав: “Бо Сам Господь із наказом при голосі архангела та з сурмою Божою зійде з неба” (1 Солунянам 4:16). І Спаситель говорить: “І побачать Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних, з силою і славою великою”. “Бо, як блискавка виходить зі сходу і видна буває аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Матвія 24:30, 27). Він прийде в супроводі небесного воїнства: “Прийде Син Людський у славі Своїй, і всі святі ангели з Ним” (Матвія 25:31). “І пошле ангелів Своїх з голосною трубою, і зберуть вибраних Його” (Матвія 24:31).
Під час Другого приходу Христа померлі праведники воскреснуть, а живі праведники зміняться. “Не всі ми помремо, — каже Павло, — та всі перемінимося — раптом, в одну мить, при останній трубі, бо труба затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, і ми перемінимося. Тому що це тління мусить зодягнутися в нетління і це смертне — зодягнутися в безсмертя” (1 Коринтянам 15:51—53). І в своєму Посланні до солунян, змальовуючи прихід Господа, він писав: “І померлі в Христі воскреснуть першими; потім ми, що лишились живими, будемо підхоплені разом з ними на хмарах, на зустріч Господеві в повітрі, і так ми будемо завжди з Господом” (1 Солунянам 4:16—17).