У 1833 р. Міллер отримав дозвіл проповідувати від імені баптистської церкви, членом якої був. Переважна більшість служителів цього віровизнання схвалювала його роботу; з їхнього формального дозволу Міллер продовжував свою справу. Він подорожував і проповідував безперестанку, хоча сфера його діяльності обмежувалася здебільшого Новою Англією та центральними штатами. Протягом кількох років він подорожував на власні кошти, та й пізніше ніколи не одержував достатньо грошей, щоб оплатити всі свої поїздки. Таким чином, громадська робота обходилась йому в чималі кошти, що позначилося важким тягарем на його матеріальному становищі, котре поступово погіршувалось. Він був батьком великої родини, і тільки завдяки ощадливості та працьовитості членів його сім'ї ферма Міллера приносила прибутки, і він мав необхідну матеріальну підтримку.
У 1833 p., через два роки після того, як Міллер почав привселюдно проповідувати про близький прихід Христа, виконалася остання з ознак, обіцяних Спасителем, яка вказувала на Його Другий прихід. Ісус сказав: “Зорі спадуть з неба” (Матвія 24:29). І Йоан, споглядаючи у видінні події, які звіщали про наближення дня Господнього, записав: “І зірки небесні попадали на землю, як смоковниця обсипає недозрілі плоди свої” (Об'явлення 6:13). Це пророцтво з надзвичайною точністю і драматичністю здійснилося 13 листопада 1833 p., коли випав великий дощ метеоритів. Це було найвеличніше, найграндіозніше видовище — падіння зірок, яке будь-коли спостерігала людина. “На небі, над усією територією Сполучених Штатів, протягом декількох годин відбувався вогняний фейєрверк! З часів перших поселенців у цій країні не спостерігалося такого небесного явища, яке б в одних людей викликало таке глибоке захоплення, а в інших — такий жах і збентеження”. “Велич і надзвичайність цього видовища все ще свіжі в пам'яті багатьох... Жодний звичайний дощ не міг би зрівнятися своєю силою та інтенсивністю з цим метеоритним дощем: на сході, заході, півночі та півдні спостерігалась одна й та сама картина. Одним словом, все небо перебувало в русі... Як писав професор Сілліман у своєму ‘Журналі’, це видовище спостерігалося по цілій Північній Америці. Не зовсім ясному, прозорому небі від другої години ночі до настання повного ранку мала місце безперервна гра сліпучо сяючих небесних тіл” (R.M.Devens. American Progress, or The Great Events of the Greatest Century. V.28. Par. 1—5).
“Жодними словами неможливо змалювати велич цього грандіозного видовища... хто не був його очевидцем, той навіть не може уявити його славу. Складалося таке враження, ніби все зоряне небо сконцентрувалося в одній точці, біля самого зеніту, а потім раптово з блискавичною швидкістю в усі боки розійшлися світлові стріли, — але це ще не все. Тисячі їх приходили на зміну тисячам, ніби спеціально були приготовлені для цієї події” (F.Reed. Cristian Advocate and Journal. 1833.13 Dec.). “Навряд чи можна зробити більш вдале порівняння цього видовища, ніж зі смо-ковницею, з якої падають недозрілі смокви під час сильної бурі” (The Old Countryman. Portland Evening Advertiser. 1833.26 Nov.). У нью-йоркському “Комерційному журналі” від 14 листопада 1833 р. була надрукована велика стаття про це чудове явище. Зокрема, там писалося: “Жодний вчений або філософ не розповідав і не змальовував, на мою думку, подію, подібну до тієї, яка мала місце вчора вранці. 18 століть тому пророк передрік саме цю подію, якщо тільки буквально розуміти його слова про падаючі зірки”.
Таким чином виповнилася остання з ознак приходу Христа, про яку Ісус сказав Своїм учням: “Так і ви, коли побачите це все, знайте, що Мій прихід близько, при дверях” (Матвія 24:33). Після цих ознак Йоан бачив, що небо згорнулося, як сувій, земля коливалася, гори й острови зрушили з місця, а безбожники з жахом намагалися сховатися від лиця Сина Людського (Об'явлення 6:12—17).
Багато очевидців падіння зірок сприйняли цю подію як провісницю великого судного дня, як “величний символ, вірного глашатая, сповненого милосердя, ознаку великого і страшного дня” (The Old Countryman. Portland Evening Advertiser. 1833.26 Nov.). Таким чином, увага людей була звернена на виконання цього пророцтва, і багато хто прислухався, спонуканий прийняти застереження щодо Другого приходу Христа.
У 1840 р. ще одне чудове виконання пророцтва збудило загальну цікавість. За два роки до цього Осія Літч, один з провідних євангелістів, які проповідували про близький Другий прихід, опублікував пояснення 9-го розділу книги Відкриття, передрікаючи падіння Оттоманської імперії. За його підрахунками, ця влада повинна бути повалена “у серпні 1840 р. після Н.Хр. За декілька днів до виконання цього пророцтва він писав: ‘Якщо врахувати, що перший період в 150 років виповнився перед тим, як Діакоз вступив на престол з дозволу турок, і що період в 391 рік і 15 днів розпочався наприкінці першого періоду, то він закінчиться 11 серпня 1840p., коли османське панування в Константинополі повинно бути повалене. Я вірю, що так воно й станеться’” (Josiah Litch. In: Signs of the Times and Expositor of Prophecy. 1840.1 Aug.).
В точно визначений час Туреччина через своїх послів прийняла заступництво союзних держав Європи і таким чином підкорилася християнським народам. Ця подія стала точним виконанням пророцтва. Коли про це стало відомо, багато людей переконалися в правдивості принципів тлумачення пророцтв, котрих дотримувався Міллер та його однодумці. Це стало чудовим поштовхом Адвентистському рухові. Вчені, впливові люди приєдналися до Міллера в проповіді слова та у видавничій діяльності, і з 1840 по 1844 pp. цей рух набув широкого розмаху.
Внаслідок постійних роздумів та занять Уїльям Міллер розвинув свій інтелект, а з'єднавшись з Джерелом Мудрості, він отримав ще й мудрість небес. Міллер був незвичайною людиною, яка викликала до себе повагу і пошану тих, хто цінував порядність і моральну чистоту. Непідробна доброта серця поєднувалася в ньому з християнською покорою І самовладанням; він був уважний і ввічливий до всіх, завжди готовий вислухати думку інших та зважити їхні аргументи. Без упереджень і зайвих емоцій він перевіряв усі теорії та вчення Словом Божим, а його здоровий глузд та ґрунтовне знання Писання дозволяли йому спростувати будь-яке заблудження і фальш.
Однак Міллерові доводилося переборювати запеклий опір. Як це траплялося і з реформаторами минулого, провідні богослови не приймали його вчення з ентузіазмом. Неспроможні захищати свої позиції Святим Письмом, вони вдавалися до людських теорій, вчень та переказів отців церкви. А єдиним свідоцтвом проповідників адвентистської Істини було Слово Боже. “Біблія, і тільки Біблія!” — ці слова були їхнім гаслом. Противники істини надолужували брак біблійних доказів глузуванням і насмішками. Час, гроші, здібності — усе використовувалося для того, щоб зганьбити тих, єдиний переступ котрих полягав у тому, що вони з радістю очікували свого Господа, намагаючись жити святим життям і закликаючи інших приготуватися до зустрічі з Ним.