Влітку і восени 1844 р. була проголошена вістка: “Ось Жених іде”. Тоді виявились дві категорії людей, зображених в притчі мудрими і нерозумними дівами: одні з радістю
чекали приходу Господа та старанно готувалися до зустрічі з Ним; а інші, під впливом страху і миттєвого пориву, задовольнялися лише теорією Істини, але не прийняли благодаті Божої. В притчі, коли Жених прийшов, “готові ввійшли з Ним на весілля”. Отже, прихід жениха, зображений тут, відбувся перед початком весільного бенкету. Шлюб символізує прийняття Христом Свого Царства. Святе місто — Новий Єрусалим, столиця і представник Царства — назване “нареченою, дружиною Агнця”. Ангел сказав Йоанові: “Підійди, я покажу тобі жінку, наречену Агнця”. “І поніс він мене в дусі, — писав пророк, — ... І показав мені велике місто, святий Єрусалим, який спускався з неба від Бога” (Об'явлення 21:9—10). Отже, наречена символізує собою святе місто, а дівчата, що виходять назустріч нареченому, — Церкву. У книзі Відкриття зазначається, що діти Божі будуть гостями на шлюбній вечері (Об'явлення 19:9). Якщо вони гості, то не можуть бути одночасно зображені нареченою. Христос, як сказав пророк Даниїл, отримає від Стародавнього днями на небесах “владу, славу й царство”; Він отримає Новий Єрусалим, столицю Свого Царства, “приготований, як наречена, прикрашена для чоловіка свого” (Даниїла 7:14,Об'явлення 21:2). Прийнявши Царство, Він прийде у славі Своїй, як Цар над царями і Пан над панами, для спасіння Свого народу, котрий має сісти “з Авраамом, Ісааком та Яковом” за столом у Його Царстві (Матвія 8:11; Луки 22:30), щоб взяти участь у шлюбній вечері Агнця.
Вістка “ось Жених іде”, проголошена влітку 1844 p., спонукала тисячі людей очікувати скорий прихід Господа. В призначений час Жених прийшов, але не на землю, як сподівалися, а до Стародавнього днями на небесах, на весільну вечерю, щоб прийняти Своє Царство. “Готові ввійшли з Ним на весілля, і двері зачинились” (Матвія 25:10). Вони не повинні бути особисто присутніми під час шлюбу, бо він відбувається на небесах, а вони перебувають на землі. Послідовники Христа мають очікувати “Господаря свого, коли Він повернеться з весілля” (Луки 12:36), але вони повинні розуміти Його діяльність і вірою йти слідом за Ним до престолу Божого. В цьому розумінні вони увійшли на весільну вечерю.
У притчі на весільну вечерю ввійшли ті, хто мав олію у своїх посудинах і світильниках. Ті, хто разом з пізнайням Істини Святого Письма прийняли також Духа і благодать Божу; хто в ніч найсуворішого випробування терпляче чекали, досліджуючи Біблію, щоб отримати яскравіше світло, — ті зрозуміли істину про небесну святиню та нове служіння Спасителя. Вони вірою пішли за Ним до небесної святині. І всі, хто через свідоцтво Святого Письма приймає ці ж істини, вірою споглядаючи на Христа, Який стоїть перед Богом, щоб виконати останню частину Свого посередницького служіння і в його кінці прийняти Своє Царство, — зображені учасниками весільного бенкету.
У притчі, викладеній у 22-му розділі Євангелія від Матвія, використаний такий самий символ шлюбу. В ній ясно показано, що слідчий суд відбудеться перед весільною учтою. Перед весільним бенкетом заходить Цар, щоб оглянути гостей, чи всі вони одягнені в шлюбний одяг, — в одяг непорочного характеру, омитого і вибіленого кров'ю Агнця (Матвія 22:11; Об'явлення 7:14). Хто не має на собі такого одягу, буде вигнаний; а всі, одягнені у весільні шати, — прийняті Богом та визнані гідними увійти до Його Царства, сісти з Ним на Його престолі. Ця справа дослідження характеру та визначення, хто готовий для Царства Божого, відбувається під час слідчого суду — останнього акту служіння в небесній святині.
Коли завершиться слідство і справи веж, хто називали себе послідовниками Христа протягом усіх століть, будуть досліджені та вирішені, тоді й тільки тоді закінчиться час випробування, і двері милості зачиняться. Таким чином, коротке речення: “І готові ввійшли з ним на весілля, і двері зачинились”, — охоплює всю останню фазу служіння Спасителя і підводить нас до того часу, коли велика справа спасіння людства буде закінчена.
Служіння в першому відділі земної святині, котра, як ми бачили, була образом небесної, закінчувалося тоді, коли первосвященик входив до Святого святих в День очищення. Бог звелів: “Та щоб жодного чоловіка не було в скиті заповіту, коли він входить на очищення до святині, аж до виходу його” (Левіт 16:17). Так і Христос, коли увійшов до Святого святих, щоб виконати останню частину Свого служіння викуплення, завершив служіння в першому відділенні. Але коли закінчилося служіння в першому відділенні, почалося служіння в другому. Коли первосвященик у прообразному служінні в День очищення залишав Святе, він з'являвся перед Богом, щоб представити Йому кров жертви за гріх, за всіх ізраїльтян, котрі щиро розкаялися в своїх гріхах. Таким чином, Христос закінчив тільки частину Свого заступницького служіння, щоб розпочати другу. Він і далі продовжує заступатися за грішника перед Отцем в ім'я Своєї крові.
Ця істина була незрозумілою для адвентистів у 1844 р. Коли минув час, в який чекали приходу Спасителя, вони все ще продовжували вірити в близькість Його приходу і вважали, що живуть під час великої кризи і що посередницьке служіння Христа як Заступника за грішників припинилось, їм здавалося, що Біблія навчає, ніби час випробування людей закінчиться напередодні приходу Христа на хмарах небесних. Таке розуміння ґрунтувалося на текстах Писання, які вказували на час, коли люди будуть шукати, стукати і плакати біля дверей милості, але двері більше не відчиняться. І тепер вони запитували себе: чи ця дата, на яку вони призначили прихід Христа, не є початком цього часу скорботи, що мав передувати Його приходу? Проголосивши застереження про суд, що наближається, вони вирішили, що їхня робота для світу зроблена, і тому втратили почуття відповідальності за спасіння грішників; а зухвалі, богозневажливі глузування нечестивих видавалися їм ще одним доказом того, що Дух Божий залишив тих, хто відкинув Його ласку. Все це зміцнило їхнє переконання: час випробовування закінчився або, як вони висловлювались тоді, “двері ласки зачинились”.
Однак, досліджуючи питання про святиню, віруючі отримали більше світла. Тепер вони переконались, що були праві, коли вважали, що кінець 2300 днів у 1844 р. знаменував важливу подію. І хоча двері надії та милості, через які протягом вісімнадцяти століть люди мали доступ до Бога, насправді зачинилися, відчинились інші двері, і грішникам пропонувалося прощення гріхів через заступництво Христа в Святому святих. Закінчилась одна частина Його служіння, на зміну якій прийшла інша. Двері до небесної святині, де Христос продовжує Своє служіння за грішника, усе ще відчинені.
Тоді віруючі зрозуміли значення слів Христа, записаних в книзі Відкриття і звернених до тогочасної церкви: “Це говорить Святий, Істинний, Хто має ключ Давидів, Котрий відчиняє, — і ніхто не зачинить, зачиняє, — і ніхто не відчинить; знаю діла твої: ось, Я відчинив перед тобою двері, і ніхто не може зачинити їх” (Об'явлення 3:7—8).
Ті, хто вірою йдуть слідом за Ісусом у великій роботі викуплення, користуються перевагами Його посередницького служіння за них, а ті, хто відкидає світло щодо цього служіння, не матимуть жодної користі від нього. Юдеї, котрі відкинули світло, дане їм при Першому приході Христа, і відмовились вірити в Нього як Спасителя світу, не могли отримати прощення через Нього. Коли Ісус після Свого вознесіння увійшов до небесної святині, щоб злити на учнів благословення Свого посередницького служіння, юдеї залишилися в цілковитій темряві, даремно продовжуючи приносити свої жертви й дари. Служіння прообразів та тіней закінчилось. Ті двері, через які раніше люди мали доступ до Бога, зачинилися. Юдеї відмовились шукати Спасителя там, де Його можна було знайти, — в небесній святині. Тому вони не мали спілкування з Богом. Для них двері були зачинені. Вони не пізнали Христа як правдиву Жертву та єдиного Заступника перед Богом; отже, вони не могли отримати переваг Його посередництва.
Становище невіруючих юдеїв нагадує становище недбалих марновірних християн, котрі свідомо нехтують служінням нашого милосердного Первосвященика. В про-образному служінні, коли первосвященик входив до Святого святих, увесь Ізраїль повинен був зібратися біля святині, щоб упокоряти свої душі перед Богом, отримати прощення гріхів і не бути вилученим з громади. Наскільки ж важливіше в цей справжній День примирення зрозуміти роботу нашого Первосвященика та свій особистий обов'язок.