Коли провідні церкви Сполучених Штатів, об'єднавшись на основі спільних для них пунктів віровчення, почнуть тиснути на державні органи, щоб запроваджувати свої постанови і підтримувати свої закони, тоді протестантська Америка створить образ Римської ієрархії, і неодмінним наслідком цього буде переслідування інакомислячих громадянською владою.
Звір з двома рогами “зробить так, що всім, малим і великим, багатим і бідним, вільним і рабам, буде накладено тавро на правій руці їхній або на чолі, щоб ніколи нікому не можна було ні купувати, ні продавати, крім того, хто має тавро, ім'я звіра або число його імені” (Об'явлення 13:16—17). Третій ангел застерігає: “Хто поклоняється звірові й образові його, і приймає тавро на чоло своє чи на руку свою, той буде пити вино гніву Божого” (Об'явлення 14:9—10). Звір, про якого йдеться в цій вістці і до поклоніння якому буде примушувати дворогий звір, - це перший, подібний до барса звір з 13-го розділу книги Відкриття, тобто папство. “Образ звіра” являє собою ту форму відступницького протестантизму, котра виникне, коли протестантські церкви звернуться за допомогою до державної влади, щоб силою нав'язати свої вчення. Залишається ще встановити значення “тавра звіра”.
Після перестороги про те, щоб не поклонятися звірові й образові його, пророцтво звіщає: “Тут терпіння святих, які додержуються заповідей Божих та Ісусової віри”. Оскільки ті, що виконують заповіді Божі, протиставлені людям, які поклоняються звірові й образові його та приймають його тавро, це свідчить про те, що виконання Закону Божого, з одного боку, і його порушення — з іншого, буде розмежовуючою лінією між тими, хто поклоняється Богові, і тими, хто поклоняється звірові.
Особливою ознакою звіра, а отже, й образу його, є порушення Божих заповідей. Ось що говорить Даниїл про маленький ріг — папство: “... й задумає змінити свята й закон” (Даниїла 7:25). Апостол Павло пов'язує цю владу з “людиною гріха”, що підноситься понад Богом. Одне пророцтво доповнює інше. Тільки змінивши Закон Божий, папство могло поставити себе вище Бога; кожний, хто свідомо виконуватиме закон у такому зміненому вигляді, віддаватиме найвищу пошану тій владі, котра зробила цю зміну. Подібний вплив послуху папським законам був би ознакою відданості папі та невірності Богові.
Папство зробило спробу змінити Божий Закон. Друга заповідь, яка забороняє поклонятися зображенням, усунена з Закону, а четверта настільки перекручена, щоб можна було узаконити святкування першого дня тижня замість сьомого — суботи. Однак папісти твердять, що друга заповідь випущена через те, що вона міститься в першій, і тому є зайвою, і що вони подають Закон в такому вигляді, щоб згідно з наміром Божим, він міг бути зрозумілим. Не про цю зміну говорить пророк. Йдеться про навмисну, свідомо заплановану зміну. “Й задумає змінити свята й закон” (Даниїла 7:25), Саме зміна в четвертій заповіді є точним виконанням пророцтва. В цьому випадку римо-католицька церква поставила себе вище Бога, претендуючи на владу й авторитет, які належать одному Богові.
В той час, як ті, хто поклоняються Богу, відрізнятимуться особливою повагою до четвертої заповіді, — бо вона є знаком Його творчої сили і свідоцтвом того, що Бог має право на пошану і поклоніння людей, — шанувальників звіра повинно відрізняти прагнення знищити пам'ятник Творця і звеличити постанову Рима. Свої зарозумілі претензії папство вперше висунуло саме в питанні про недільний день і вперше звернулося за допомогою до державної влади, щоб примусити людей святкувати неділю як “день Господній”. Але Біблія говорить, що днем Господнім є сьомий день, а не перший. Христос сказав: “Син Людський є Господар і суботи” (Марка 2:28). Четверта заповідь говорить: “День сьомий — субота для Господа, Бога твого” (Вихід 20:10). І через пророка Ісаю Господь називає суботу “День Мій святий” (Ісаї 58:13).
Часте посилання на те, що Христос змінив суботу, спростовується Його ж власними словами. У Нагорній проповіді Він сказав: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон чи Пророків; не прийшов Я порушити, а виконати. Істинно кажу вам: доки небо і земля не минеться, жодна йота, жоден значок в Законі не минеться, аж поки не збудеться все. Отже, хто порушить одну з найменших цих заповідей і так навчить людей, той буде найменшим у Царстві Небеснім, а хто виконає і навчить, той буде великим у Царстві Небеснім” (Матвія 5:17—19).
Загалом протестанти визнають той факт, що Святе Письмо не дає підстави для зміни суботи. Про це ясно сказано в творах Американського трактатного товариства та Американської спілки недільних шкіл. Одна з цих статей визнає “абсолютне мовчання Нового Завіту щодо святкування неділі, першого дня тижня” (George Elliott. The Abiding Sabbath. P. 184),
І ще одне висловлювання: “Аж до смерті Христа цей день залишається незмінним”; і “як про це свідчать Писання, вони (апостоли) не ... залишили жодної вказівки про перенесення святкування сьомого дня суботи на перший день тижня” (А.E.Waggle. The Lord's Day. P.186—188).
Римо-католики визнають, що їхня церква змінила суботу, і стверджують, що протестанти, святкуючи недільний день, тим самим визнають її владу. У “Католицькому катехизисі християнської релігії” у відповідь на питання, який день потрібно святкувати згідно з четвертою заповіддю, подана наступна відповідь: “У старозавітний час субота була освяченим днем; але церква, навчена Ісусом Христом під керівництвом Духа Божого, замінила суботу на неділю; таким чином, ми тепер святкуємо перший, а не сьомий день тижня. Недільний день є тепер днем Господнім”.
Як на ознаку авторитету католицької церкви письменники-папісти посилаються на “сам факт зміни суботи на неділю, з яким погоджуються і протестанти; ...оскільки, святкуючи неділю, вони визнають владу церкви встановлювати свято та вимагати дотримання його” (Henry Tuberville. An Abridgment of the Christian Doctrine. P. 58). Чим же в такому разі є зміна суботи, як не знаком або тавром авторитету римської церкви — “тавром звіра”?
Римська церква не відмовилася від своїх зазіхань на верховну владу, і коли весь світ і протестантські церкви приймають проголошену нею суботу, відкидаючи біблійну суботу, вони тим самим визнають її претензії. Щоб виправдати таку зміну, вони можуть посилатися на авторитет отців церкви або перекази, але цим вони нехтують головним принципом, що відрізняє їх від Рима, а саме: “Біблія, і тільки Біблія є релігією протестантів”. Папісти бачать, що протестанти обманюють самих себе, свідомо заплющуючи очі на очевидні факти. Спостерігаючи за тим, як набуває сили рух за повсюдне запровадження недільного дня як свята, вони радіють, розуміючи, що врешті-решт він приведе весь протестантський світ під прапор Риму.
Католики вважають, що “святкуючи неділю, протестанти, всупереч самим собі, вшановують авторитет [католицької] церкви” (Mgr.Segur. Plain Talk About the Protestantism of Today. P. 213), Святкування недільного дня протестантськими церквами є нічим іншим, як поклонінням папству, тобто звірові. Ті, хто, розуміючи вимоги четвертої заповіді, приймають рішення дотримуватись фальшивої, а не правдивої суботи, віддають цим шану тій владі, яка зробила цю зміну. Нав'язуючи людям за допомогою світської влади свої релігійні переконання, церкви створюють образ звіра; отже, запровадження обов'язкового святкування недільного дня в Сполучених Штатах означатиме “поклоніння звірові й образові його”.
Проте християни минулих поколінь дотримувалися неділі, вважаючи, що цим самим вони дотримуються біблійної суботи; і сьогодні правдиві християни є в кожній церкві, не виключаючи і римо-католицьку; вони щиро вірять, що неділя є встановленим Богом відпочинком. Бог приймає щирість їхніх намірів та чесність. Але коли святкування недільного дня буде вимагатися законом, а світ отримає знання щодо вимог правдивої суботи, тоді кожний, хто буде порушувати заповідь Божу і коритися настановам римо-католицької церкви, шануватиме папство більше, ніж Бога. Він віддаватиме пошану Римові і тій владі, котра запровадить постанови, прийняті Римом. Він “поклониться звірові й образові його”. Відкидаю-чи постанову, яка, за словами Божими, є знаком Його влади, та вшановуючи замість неї постанову Риму як знак його верховної влади, люди приймуть знак вірності Риму — “тавро звіра”. І тільки тоді, коли це питання з повною ясністю буде представлене людям і вони зможуть зробити вибір між заповідями Божими і заповідями людськими, ті, які продовжуватимуть порушувати заповідь Божу, отримають “тавро звіра”.