Вістка третього ангела містить найжахливішу погрозу, яка будь-коли була звернена до смертних людей. Страшним повинен бути гріх, який стягає на голову винного гнів Божий, не змішаний з Його милістю. Люди не повинні залишатися в незнанні щодо цього важливого питання. Світ має почути застереження про цей гри перш ніж суди Божі впадуть на землю, щоб усі могли знати, чому прийдуть ці суди, і мали змогу уникнути їх. Пророцтво говорить, що перший ангел звертається зі своєю вісткою до всякого народу, племені, язику і народності (Об'явлення 14:6). Застереження третього ангела, яке є складовою частиною цієї ж потрійної вістки, буде проголошуватися з не меншою силою. В пророцтві підкреслюється, що його проголошує гучним голосом ангел, який летить посеред неба і що воно приверне увагу цілого світу.
Наприкінці боротьби весь християнський світ буде поділений на дві великі групи: тих, що виконують заповіді Божі та мають Ісусову віру, і тих, хто поклоняються звірові, образові його та приймають його тавро. Хоч церква й держава об'єднають свої сили, щоб примусити “усіх малих і великих, багатих і бідних, вільних і рабів” (Об'явлення 1, 3:16) прийняти “тавро звіра”, народ Божий не прийме його. Пророк на острові Патмос вже бачив “тих, які перемогли звіра і образ його, і тавро його, і число імені його”. Вони стояли на скляному морі, “тримали в руках гуслі Божі” та співали пісню Мойсея і пісню Агнця (Об'явлення 15:2—3).
Розділ 26. Захисники істини
У пророцтві Ісаї зазначається, що в останні дні буде відновлене святкування суботи. “Так говорить Господь: Бережіть правосуддя й чиніть справедливість, незабаром-бо прийде спасіння Моє і з'явиться правда Моя. Блаженна людина, що робить таке, і син людський, що міцно тримається цього, що береже суботу, щоб її не безчестити, та береже свою руку, щоб жодного зла не вчинити” (Ісаї 56:1—2).
“А тих чужинців, що пристали до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє ім'я, щоб бути Йому за рабів, усіх, хто береже суботу, щоб її не безчестити, і тих, що тримаються міцно Мого заповіту, — їх спроваджу на гору святую Мою та потішу їх в домі молитви Моєї” (Ісаї 56:6—7).
Ці слова можна застосувати і до епохи християнства, як це випливає з контексту: “Слово Господа Бога, що збирає вигнанців Ізраїлю: Я ще позбираю до нього, до його зібраних” (вірш 8). Ці слова передвіщають той час, коли проповідь Євангелія збере всіх язичників, і ті, що святкуватимуть суботу, отримають благословення. Отже, четверта заповідь залишається в силі й після розп'яття, воскресіння й вознесіння Христа, аж до того часу, коли Його слуги будуть проповідувати радісну добру вістку всім народам.
Господь наказує через цього пророка: “Зав'яжи свідоцтво, запечатай Закони між Моїми учнями” (Ісаї 8:16). Печатка Закону Божого знаходиться в четвертій заповіді. Тільки в ній одній з десятьох заповідей згадується ім'я і титул Законодавця. Вона говорить про Нього як про Творця неба і землі і вказує на те, що Він гідний поклоніння та пошани понад усе. Ніде більше в Десятислів'ї не вказується, чиєю владою даний Закон. Коли папські ієрархи змінили суботу, печатка з Закону була знята. Учні Ісуса покликані відновити її, звеличуючи належним чином суботу — четверту заповідь — і відводячи їй те місце, яке належить їй по праву як пам'ятнику Творцю і знаку Його влади.
“До Закону й свідоцтва!” (Ісаї 8:20). У наш час, коли існує чимало суперечливих вчень і теорій, Закон Божий залишається єдиним безпомилковим мірилом, яким слід перевіряти правдивість усіх думок, вчень і теорій. Пророк говорить: “Якщо вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої” (Ісаї 8:20).
І знову дане повеління: “Кричи на все горло, не стримуйсь! Піднеси немов сурма свій голос! Вкажи народові Моєму його злочини, а домові Якова його переступи!” (Ісаї 58:1). Не безбожний світ, а ті, кого Господь називає “Мій народ”, звинувачуються в переступі Закону. І далі Господь говорить: “Вони бо щоденно шукають Мене та хочуть пізнати дороги Мої, наче народ, що праведне чинить, і Закону свого Бога не відкидає” (Ісаї 58:2). Ці слова вказують на людей, які вважають себе праведними і зовні виявляють велику зацікавленість до служіння Богові, але суворий, урочистий докір Того, Хто випробовує серця, свідчить про те, що вони зневажають Божі постанови.
Пророк звертає увагу на постанову, яку люди відкинули, наступними словами: “Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть замуровником проломів, направником стежок для населення! Якщо заради суботи ти стримаєш ногу свою, щоб не чинити своїх забаганок у день Мій святий, і будеш звати суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим, і шануватимеш її, не йдучи в дорогу, покинеш свої справи та не будеш казати даремні слова, — тоді в Господі розкошувати ти будеш” (Ісаї 58:12—14). Це пророцтво стосується також нашого часу. Коли римська влада змінила суботу, в Законі Божому був зроблений пролом. Але настав час для відновлення цієї божественної постанови. Пролом повинен бути замурований, а основи багатьох поколінь відновлені.
Адам святкував суботу — день, який Творець освятив, благословив і в котрий Він спочив, — не тільки в Едемському саду, в своїй невинності, а й після гріхопадіння, коли Адам був вигнаний зі свого прекрасного дому і гірко каявся. Суботу святкували всі патріархи від Авеля до праведного Ноя, від Авраама до Якова. Коли вибраний народ перебував у єгипетській неволі, багато ізраїльтян серед пануючого ідолопоклонства втратили знання про божественний Закон; але коли Господь звільнив Ізраїль, Він урочисто й велично проголосив Свій Закон перед народом, котрий зібрався, щоб люди могли пізнати Його волю і завжди зі страхом коритися Йому.
Від того дня і до сьогодні на землі збереглося пізнання Закону Божого і дотримувалася субота четвертої заповіді. Хоч “людині гріха” вдалося потоптати ногами святий день Божий, однак навіть під час її панування в потаємних місцях переховувалися вірні душі, які вшановували суботу. З часів Реформації в кожному поколінні були люди, які виконували четверту заповідь. Хоч часто їм доводилося зазнавати ганьби й переслідувань, вони постійно свідчили про незмінність і вічність Закону Божого та про святий обов'язок людини шанувати суботу як пам'ятник творінню.
Ці істини представлені в 14-му розділі книги Відкриття, в поєднанні з “вічним Євангелієм” будуть відмінною рисою Церкви Христа на час Його приходу, тому що плодами Трьохангельської вістки буде: “...терпіння святих, які додержуються заповідей Божих та Ісусової віри” (Об'явлення 14:12). Ця вістка стане останньою вісткою світові перед приходом Господа. Відразу ж після її проголошення Син Людський з'явиться в славі, як було показано пророку, щоб пожати жниво землі.
Ті, хто прийняли світло про святиню і незмінність Закону Божого, сповнилися радістю й подивом, коли побачили гармонійну красу істини, що відкрилася їхньому розумінню. У них з'явилося щире бажання, щоб де світло, яке здавалося їм таким дорогоцінним, стало відомим усім християнам; і вони не могли не вірити в те, що воно буде з радістю прийняте. Але істини, які протиставляли їх світові, не викликали захоплення у багатьох, котрі називали себе послідовниками Христа. Дотримування четвертої заповіді вимагало жертви, від якої більшість намагалась ухилитися.
Коли були викладені біблійні вимоги щодо суботи, багато людей міркували на підставі світських поглядів: “Ми завжди святкували неділю, її святкували наші батьки, і багато добрих, побожних мужів спокійно померли, вшановуючи цей день. Якщо вони були праві, то й ми праві. Дотримування цієї нової суботи протиставить нас світові, і ми втратимо свій вплив на людей. Чого може сподіватися невелика жменька віруючих, які дотримуються сьомого дня, коли весь світ святкує неділю?” Подібними доказами юдеї також намагалися виправдати себе за те, що відкинули Христа, їхні батьки приносили Богові жертвоприношення, і Він приймав їх, то чому ж їхні діти не можуть спастися, йдучи цим же шляхом? Саме так міркували й папісти за часів Лютера, запевняючи, що правдиві християни помирали в католицькій вірі, а тому цієї релігії ділком достатньо для спасіння. Такі міркування є справжньою перешкодою для будь-якого прогресу віри і практичного життя.