Мій одяг і гарні нові туфлі купив Руффо Даніелі. І він же розповів Орніччо, що з Генуї вирушили чотирнадцять вправних ремісників, яких викликав французький король у місто Авіньйон. Можливо, майстер Тульпі був серед них.
Розділ IV
МУДРІСТЬ СИНЬЙОРА ТОМАЗО
Отже, я залишився в майстерні синьйора. Томазо. Разом з Орніччо ми розтирали фарби, грунтували полотно, прибирали в кімнатах, ходили на базар і варили невибагливі страви, бо наш господар був молодий і бідний.
Найскрутніше нам було, коли синьйор Томазо прив'язував мене або Орніччо до стовпа і малював з нас святого Севастіяна, пронизаного стрілами, або юного Йосифа, якого забирали у рабство.
У Генуї важко було прожити художнику, а особливо такому безталанному в своєму ремеслі, як наш господар. Йому рідко вдавалися власні картини, і тому він переважно малював копії з картин щасливіших майстрів.
Інколи його запрошували господарі фелух[3] і каравел[4], і він малював на кормах їхніх кораблів гідр або інші чудовиська. І це був його єдиний заробіток, бо Генуя не Рим і не Флоренція, де ремесло живописця прибуткове і шанується. Неотесані генуезькі купці і капітани мало дбають про оздоблення своїх жител.
Господар наш був людиною кволою і хоровитою. З дитинства мріяв він стати вченим і порпався в книгах і картах, але батьки його віддали в науку до маляра.
Схожість нашої долі ще більше прихилила мене до нього, бо за життя мого батька мене також готували до іншого.
За бажанням батьків я мав стати священиком, але моя мати, залишившись вдовою, не могла продовжувати моє навчання. Я з тринадцяти років був змушений сам заробляти собі на харч. Коли я запитував синьйора Томазо, чому він, попри мізерні прибутки, оселився в Генуї, він, усміхаючись своєю хоровитою і доброзичливою усмішкою, підводив мене до вікна.
— Поглянь, дитино, — казав він, — чи бачив ти коли-небудь щось чудовіше від цієї фортеці або цього моря? Чи відчуваєш ти, як пахнуть гліцинії? Дякуй богові за те, що ми живемо в приморському місті, що у нас є книги, що до нас заходять капітани, купці, а інколи й просто шукачі пригод. Тобі досить висунутися з вікна, щоб довідатись, що зараз діється в портах Фландрії чи на далеких Азорських островах…
Він казав правду. І нам навіть не потрібно було висуватися з вікна, щоб довідатися про новини, бо новини самі приходили у наш рожевий будиночок біля набережної.
З ранку до пізнього вечора у нас юрмилось багато люду. Капітани і лоцмани приносили найсвіжіші вісті. І часто ми дізнавалися про ціни на товари раніше, ніж це ставало відомо панам у раді купецьких старійшин.
Опівдні, коли сонце припікало особливо дошкульно, до нас заходив спочити і відсвіжитись глашатай Альбертіно. Ми ділилися з ним нашими скромними стравами і пригощали старого вином, а він за це розповідав усі події в Генуї.
Був у синьйора Томазо ще один спосіб довідуватись про те, що діється зараз на білому світі.
Пани з банку святого Георгія, за прикладом торговельного дому Медічі[5] чи аусбурзьких купців Фуггерів[6], посилаючи своїх прикажчиків у різні міста і країни, вимагали від них детальних звітів про стан торгівлі в тих краях.
Майбутній урожай, ціни на хліб, вино і залізо цікавили купців так само, як готування до війни, ворожнеча або примирення двох сусідніх монархів або одруження королів.
Часто панові прикажчику, що заходив до нас, ми допомагали проглядати його звіти. І який я бував радий, коли серед нудного переліку цін на товари виринали такі новини:
«Потурбуйтесь розпродати наявні у вас запаси шовку, бо португальці готують велику морську експедицію. Постарайтесь вивідати у капітанів, чи відомо їм, куди вона прямуватиме».
«Заготуйте якнайбільше солонини і сухарів, бо на ці продукти протягом цілого літа буде великий попит».
Коли у господаря випадала вільна днина, ми утрьох вирушали поблукати по Генуї, яку він так любив.
«Розумна і досвідчена людина іноді з найменшої нагоди може передати іншим корисні й цікаві знання», — часто говорив синьйор Томазо.
Мені здається, що саме він і був такою розумною і досвідченою людиною.
Мандри по місту давали нам з Орніччо велику користь, бо, зустрівши кішку, добрий господар розповідав про тигрів і про інших хижих звірів далеких країн, а здибавшись з солдатом, пояснював нам походження цього слова: «soldi» — гроші, a «il soldato» — найманець, який продає своє мистецтво за гроші[7].
5
Торговельний дім Медічі у Флоренції торгував з Англією, Фландрією, Німеччиною і Францією, маючи відділи в Римі, Мілані та інших італійських містах.