А ось і вулиця Міняйлів! Дійшовши до будинку на розі, біля якого ми з Орніччо так часто чекали на повернення синьйора Томазо, я, знемігши, притулився до стіни. Уже більше року я не мав звісток про свого господаря: чи тут ще він мешкає, чи живий, чи здоровий?
Залишивши мавра на вулиці, я бігом кинувся до східців.
Осел торгівця овочами оглушливо ревів, діти галасували, хлюпаючи босими ногами по калюжах, перекупка закликала покупців, і тому синьйор Томазо навіть не почув, коли я відчинив двері.
Я кинувся до господаря і, не давши йому отямитися, схопив його в свої обійми.
— Ческо, дитя моє! — вигукнув синьйор Томазо. — Як ти виріс! Ти вже зовсім мужчина!
У майстерні все було, як і раніше. Легкий вітер погойдував іграшковий кораблик і шелестів сторінками книги на столі.
На стіні — карта, яку ще я намалював. На підрамнику натягнуто полотно, а на ньому вуглиною слабо окреслена людська постать.
Синьйор Томазо закидав мене питаннями і вигуками. Якби записати їх підряд, вийшло б таке:
— Ти вже назавжди до мене? Ти нікуди не поїдеш? Де ж Орніччо? Господи, у тебе вже сіються вуса. Де месір Колон? Які ж смішні гудзики у тебе на куртці! Чи робив ти дорожні записи?
— Мій дорогий господарю, — перебив я його, — тут на вулиці чекає людина, яка потребує вашої допомоги. Її переслідує свята інквізиція. І я гадаю, що не помилився, пообіцявши йому притулок у вашому домі.
Синьйор Томазо негайно вийшов запросити мавра.
— Увійдіть, будь ласка, — сказав він. — Це бідний і тісний дім, але тут ви можете не остерігатися за своє життя. Сам я чоловік непомітний і незначний, але оточений хорошими і рішучими друзями, які зможуть вас доставити куди завгодно, не боячись інквізиції. Але ж вас потрібно нагодувати. Ви, звичайно, зголодніли з дороги! — здогадавшись, вигукнув раптом синьйор Томазо й одразу ж хотів зайнятися клопотами по господарству.
Я негайно зупинив його.
На цвяху в комірці над майстернею я відшукав свого фартуха і, надівши його, не гаючись, заходився готувати їжу, а господар у цей час слухав розповідь мавра про його пригоди.
Мізерні запаси мого господаря одразу ж підказали мені, що справи його досить кепські, але в мене грошей було вдосталь. І перебував я в Генуї, де, не сходячи з місця, можна купити все — від головки часнику до трищоглового судна.
Через півгодини обід був готовий. Синьйор Томазо з задоволенням їв приготовані мною страви. І за столом ми вели далі свою розмову. Я розповів господареві, де і чому ми залишили Орніччо, змалював йому чудовий острів Гуанахані і нашого милого Аотака. Треба сказати, що останні дні я мало бачився з моїм червоношкірим другом, бо наслідний принц Хуан, вражений його кмітливістю, тимчасово взяв його до себе в охоронці.
Виявляється, що звістка про наше повернення досягла Генуї набагато раніше, ніж я прибув сюди.
Флорентієць Аннібал Януарій, який перебував у Барселоні, коли ми прибули, сповістив про всі наші відкриття свого брата у Флоренції, і цей лист облетів усю Італію. Ще ліпше зробив Габріель Санчес, якому адмірал повідомив про все, що з ним сталося: він послав цього листа надрукувати і розповсюдив у кількох сотнях екземплярів в Італії, Франції та Англії.
Необхідно зазначити, що в самій Іспанії відомості про відкриття поширювалися не так легко — Фердінанд боявся суперництва Португалії і приховував подробиці подорожі у західні моря.
Вислухавши оповідь мавра, синьйор Томазо за обідом звернувся до мене:
— Синьйор Альбухаро чимало зазнав злигоднів. Він змінив віру і прийняв християнство, змушений до цього жадібністю іспанських монархів і жорстокістю інквізиції. Це допомогло йому уникнути на деякий час переслідування і дало йому змогу спокійно зайнятися своїми справами. Але жадібні іспанські монархи, відчуваючи брак грошей, знову хочуть запроторити його у в'язницю святої інквізиції, звинувачуючи в тому, що він начебто таємно виконує й далі обряди своєї релігії. Синьйор Альбухаро міг би давно залишити Іспанію, але там перебуває його наречена, дочка такого ж бідолахи, як і він сам. Тому він вирушає у Венецію, де дож[94] Дандоло обіцяє йому заступництво й охоронну грамоту від папи, з якою він уже спокійно зможе повернутися до Іспанії. Розпочавши справу, ти повинен завершити її. Сьогодні ж необхідно підшукати парусник, який відвезе його до Венеції, не заходячи ні в Сіцілію, ні в Неаполь, де інквізиція може схопити свою жертву.