— Я бачив багато лісів, річок і гір, — сказав лицар, знімаючи капелюха і вітаючи ним людей, — але їх згодом оспівають, звичайно, придворні поети. Я не чернець і не адвокат і тому не вмію красномовно оповідати, — вів він далі, насилу піднімаючи загорнуту в хустку річ, — але я заявляю вам, що два тижні пробув у експедиції і привів свій загін назад у чудовому стані. Мої люди бадьорі і свіжі, коні ситі, зброя справна, і, одначе, я добув, — сказав він, знімаючи хустку з предмета, — золота стільки, що його вистачить оплатити утримання регулярної армії у п'ятсот чоловік протягом трьох місяців.
Розмови про золото, яке привіз лицар, уже точилися серед населення, але всі ойкнули, коли побачили самородок на аналої.
Я, як і всі, підвівся з місця, і, коли хотів знову сісти, виявилось, що лавку зайняли сусіди. Влаштувавшись біля стіни якнайзручніше, я приготувався слухати продовження розповіді лицаря, але здивувався, побачивши, як він, надівши капелюха і вкладаючи шпагу в піхви, спускається з амвона.
Можливо, дехто, так само як і я, і чекав від Алонсо Охеди грунтовної розповіді про його пригоди, але більшість солдатів, матросів і ремісників з захопленням обговорювали його повідомлення.
— Цьому зовсім не потрібно витрачати багато красномовства, — сказав, прицмокуючи язиком, мій сусіда. — Ще три дні тому всі обурювались, що заради нього у нас забирають робочі руки, а ось він виклав кілька десятків унцій золота, і всі проковтнули язики.
Зайняті розмовами, очікуючи, поки синьйори вийдуть з церкви, ми не звернули уваги на тісняву і замішання біля входу, вважаючи, що це звична річ при такому великому скупченні народу.
Несподівано нашу увагу привернули гучні голоси, і, повернувшись, ми побачили, як дон Охеда, який тільки-но вийшов з церкви, верхи на коні, з піднятим мечем в'їхав мало не в самий притвір храму.
— Іменем адмірала, — вигукнув він, — до мене, мої солдати!
Не минуло й кількох хвилин, а навколо лицаря вже шикувались на конях його вояки, наїжджаючи на натовп і вимахуючи мечами.
— Зрада! Адмірал у небезпеці! — кричав дон Охеда. — До мене, мої солдати!
Ніхто не знав, що сталося, всі посунули до виходу. І через хвилину весь майданчик перед церквою був заповнений народом. Окликаючи один одного, ми розпитували сусідів про те, що сталося, але ніхто нічого не міг сказати. У натовпі поширилися чутки, що висаджено в повітря набережну і затоплено водою склади з продуктами.
— До мене, мої сміливці! — гукав Охеда.
І всі горнулися ближче до нього. Звідкілясь привезли зброю, і лицар роздавав її усім, хто підходив до нього. Я був у перших рядах, і вперше в житті у мене в руках опинився великий важкий меч.
Лицар впізнав мене у натовпі і кивнув мені головою.
— Солдати, за мною! — сказав він своїм воякам. — Ми заарештуємо зрадників. А ти, — звернувея він до мене, — йди з загоном охороняти будинок адмірала.
Нічого не розуміючи, вагаючись, ми рушили до будинку адмірала, а Алонсо Охеда верхи на своєму скаженому коні помчав униз по вулиці.
Я ще стояв на варті біля адміралового будинку, коли через годину повз нас риссю проїхали два солдати, женучи списами перед собою двох зв'язаних закривавлених людей.
— Це Берналь де Піса, контадор[112], — сказав, приглядаючись до них, солдат, що стояв поруч зі мною, — а он той, маленький, зі шрамом, королівський пробірник[113] Фермін Кадо.
І тільки пізно вночі Алонсо де Охеда, об'їжджаючи Ізабеллу, знімав розставлену ним варту. Уранці через глашатая населення було сповіщене, що два злочинці — Берналь де Піса і Фермін Кадо — вчинили замах на життя його ясновельможності адмірала, маючи намір підірвати добробут колонії, позбавити житла бідних переселенців і зморити голодом благородних синьйорів. Негідники розраховували виправдатися перед їх королівськими величностями, висунувши проти адмірала цілу низку обвинувачень, серед них — недостатній начебто видобуток золота на Еспаньйолі. У товстій палиці у Берналя де Піси знайшли листа, у якому він сповіщав монархів, що адмірал, відібравши у дикунів золото, накопичене протягом десятиліть, подав його як одноденний видобуток і що, таким чином, надалі прибутки держави не збільшуватимуться, а зменшуватимуться.
Мабуть, не один лише Берналь де Піса міркував таким чином, проте невелика експедиція Алонсо де Охеди так разюче заперечила ці обвинувачення, що про них навіть не варто говорити.