Ми оторопіли. Батько підійшов ближче й освітив бричку.
— Кучера й близько не було, — провадив чоловік. — Я навіть не знайшов попони. Кінь притомився, він трохи накульгує.
Я теж підійшов ближче й разом з усіма дивився на цю заблукалу бричку, що з'явилася перед нами, як уламок кораблетрощі, викинутий на берег морським припливом, — перший і, може, останній, уламок пригод Мольна.
— Якщо Фромантен живе далеко, — знову озвався чоловік, — то я залишив би його бричку у вас. Я й так змарнував час, і про мене, певне, вже турбуються вдома.
Батько згодився. Тож іще цього вечора ми могли відігнати бричку на ферму Бель-Етуаль, нічого не розповідаючи про те, що сталося. А що казати людям і що написати матері Мольна, вирішимо потім… Незнайомець шмагонув батогом свого коня, він навіть відмовився від запропонованої йому склянки вина.
Батько поїхав бричкою на ферму, ми мовчки повернулися до оселі, а дідусь знову засвітив свічку в своїй кімнаті й гукнув на нас:
— Ну що, повернувся ваш мандрівник?
Жінки перезирнулися.
— Еге ж, повернувся. Він був у матері. Не турбуйся.
— Ну й добре! Я так і думав, — сказав дідусь.
Він загасив свічку й повернувся на другий бік.
Те саме ми розповіли й сусідам. А матері втікача ми вирішили поки що нічого не писати.
Три нескінченних дні ми нікому не казали про свою тривогу. Я й тепер бачу перед собою обличчя батька, коли він десь під одинадцяту годину повернувся з ферми, бачу його запушені інеєм вуса, чую його голос, стурбований і сердитий, — він пошепки про щось сперечається з Міллі…
Розділ шостий
ХТОСЬ СТУКАЄ У ВІКНО
Четвертий день був один з найхолодніших тієї зими. Вранці учні, що прийшли перші на подвір'я, намагаючись зігрітися, катались на ковзанці довкола криниці. Вони вичікували, коли в школі розпалять грубку, — тоді побіжать до неї.
Деякі з учнів стояли за брамою й чекали на сільських хлопчаків. Вони приходили, ще засліплені зимовим краєвидом: памороззю, замерзлими ставками, гаями, де жирували зайці… Їхні блузи зберігали запах сіна, стайні, і повітря в класі ставало важким та задушливим, коли вони юрмились довкола розпеченої до червоного грубки. Того ранку хлопчина приніс у кошику замерзлу білку, підібрану на дорозі. І я пам'ятаю, як він намагався зачепити її довге задубіле тільце кігтиками за стовп на майданчику для ігор.
Потім почався нудний зимовий урок.
Нараз задзвеніли шибки, і ми попідводили голови. Біля дверей, струшуючи іній з блузи, високо підвівши голову, мовби засліплений якимось видивом, стояв Великий Мольн!
Двоє учнів, що сиділи за ближчою до дверей партою, схопилися з місця й кинулись відчиняти; вони пошепотілися про щось із Мольном біля порога, і втікач наважився зайти до класу.
Хвиля свіжого повітря, що ринула з пустельного подвір'я, соломинки на одязі Великого Мольна й особливо його вигляд — вигляд змарнілого, голодного, але чимось зачарованого мандрівника, — все це викликало в нас дивне відчуття радості й цікавості.
Пан Серель, який щось нам диктував, спустився по двох східцях зі своєї маленької кафедри, і Мольн підійшов до нього з викличним виглядом. Я згадую, яким гарним видався мені тоді мій товариш, — гарним, незважаючи на стомлене обличчя й почервонілі очі, мабуть, від безсонних ночей просто неба.
Він наблизився до самої кафедри й мовив рішуче, як той, хто прийшов про щось доповідати:
— Я повернувся, пане вчителю.
— Бачу, бачу, — відповів пан Серель, з цікавістю роздивляючись Мольна. — Сідайте на своє місце.
Мольн обернувся до нас, трохи згорбившись і посміхаючись з тим самим глумливим виглядом, якого прибирають дорослі учні, коли їх карають за погану поведінку, і, взявшись рукою за край парти, сів на свою лаву.
— Зараз ви візьмете книжку, яку я вам покажу, — сказав учитель, побачивши, що всі дивляться на Мольна. — А ваші товариші допишуть диктант.
І клас знову взявся до роботи. Вряди-годи Великий Мольн обертався до мене, потім дивився у садок і на пустельне село, де інколи сідав самотній крук. У класі стояла задуха, розпечена грубка пашіла теплом. Мій товариш, спершись ліктем на парту, взявши голову в руки, намагався читати; я двічі бачив, як у нього заплющувалися повіки, й подумав, що він зараз засне.