– Глеріє Цеєзарівно, – заступаєтесь знову ви. – Товариш же нічого поганого не сказав. Просто зауважив, щоб ви не порушували...
– А чого він за нею тягне? Всі проти мене. А тепер Указ вийшов – один за всіх, і всі за одного. А він Указ не читав і ідіоткою називає. І ще виходить, що я порядок порушую. Мені здачу старими грішми дають, а я порушую...
Вам хочеться швидше вийти, але до наступної зупинки цього разу так довго їхати! А Глерія Цезарівна якраз у розпалі.
– Щоночі у мене на горищі гупаєш, мнявкаєш, спати не даєш і за злодіїв заступаєшся. Ти теж думаєш, що я ідіотка? Ти думаєш, що я дурна?
– Ні, я думаю, що ви ангел, наяда з піни морської, – лагідно кажете ви.
– Наяда?! То це вже я, по-твоєму, – «наяда»? Піна, кажеш? Може, ти скажеш, що то піна божевільної?
– Глеріє Цезарівно, будь ласка, не влаштовуйте інцидентів, краще буде.
– Ти ще погрожуєш! А ти бачив, щоб я їх влаштовувала? Це твій дядько їх в інститутах влаштовує...
На зупинці ви вискакуєте з вагону, громадянин у капелюсі – за
вами.
– Капелюха натяг і свідомого з себе корчить. Тепер усі в капелюхах, усі свідомі.
Цієї миті двері трамваю автоматично прищіплюють Глерії Цезарівні ногу вище коліна. Вона відчайдушно кричить. Трамвай зупиняється. Глерію Цезарівну тягнуть за сумочку назад у вагон.
– Тягнете?! За сумочку тягнете? Зупиніть трамвай! Негайно ж зупиніть!
Трамвай удруге зупиняють. Глерія Цезарівна не виходить. Вона принципово залишається...
Увечері Глерія Цезарівна в тріко й ліфчику, грайливо зігнувши товстеньку ніжку, шукає в коридорі бігуді, або заводить нудні романси. Ви ведете свого Петрика чи Івасика за руку саме в той час, коли Глерія Цезарівна нишпорить під газовою плитою. Затуляючи Петрикові чи Івасикові долонею очі, ви чемно звертаєтеся до Глерії Дезарівни:
– Прошу вас, одягайте, будь ласка, халат. Робіть все це якось непомітніше, а то ж діти...
– Це хто повинен робити непомітніше – я чи ти? Дітей наплодив, а я повинна «непомітніше»! Чи я – руда? А як до тебе ходять, всякі фіті-міті, а потім шури-мури, то я тобі не кажу «роби непомітніше». А ще інститут закінчив... Інженер!..
Ви вскакуєте від несподіванки в кімнату сусіда-аптекаря. Він тицяє вам у руки пакетик вати та пляшечку брому. Потім ви перебігаєте з його кімнати в свою, ватою затуляєте вуха дружині та синові, а самі п'єте зайву дозу брому і лягаєте в ліжко з найсолодшою мрією про обмін квартири. А десь за стіною, в коридорі, ще довго лунає дзвінкий голос Глерії Цезарівни: «Фармацевт! Спекулянт ти, а не фармацевт! Я тобі покажу, як вату перепродувати!»
Отака Глерія Цезарівна. Ви знаєте її. Вона поруч вас живе, через дві квартири, а може навіть через одну...
Гланди
Кілька днів тому я надумав провідати свого друга. Не встиг переступити порога, як до мене кинулась Людмила – дружина приятеля, і силоміць потягла на кухню...
– В ім'я нашої дружби скажи йому, що це не так. Ти єдина й остання надія, – вона стискала мою руку. – Ти ж сам знаєш, який він помисловий. Як «уб'є собі щось у голову».
– Почекай, почекай. Не все зразу, – перелякався я. – Що ти маєш на увазі?
– Ти хіба не знаєш? Дмитро хворий...
– А що в нього?
– Нічого страшного. Ангіна. Лікар сказав, що треба негайно вирізати гланди, бо може зашкодити серцеві. А він не погоджується. Боїться операції. Переконай його, що це зовсім не страшно. Доведи, що ти переніс на собі і давно про це забув. А він тим більше перенесе. Здоровий же, як Геркулес. Лікар сказав, що з його серцем можна двісті років жити. Скажи, що комар болючіше кусає, аніж хірург вирізує мигдалики...
Я полегшено зітхнув і зайшов до кімнати. Геркулес, розкинувши міцні руки, лежав на тахті й важко дихав. Його могутні груди, наче ковальські міхи, то піднімались, то опускалися.
– Чого це ти вилежуєшся? – удавано весело почав я.
– Ангіна. Ти ж знаєш, що у мене вона хронічна.
– То виріж гланди. Подумаєш, операція! – присуваючи до себе стільця, промовив я. – Бери приклад з мене. Ти пам'ятаєш, як я страждав? Теплого молока пити не міг, а тепер лід шматками ковтаю.
– Не можу. А відверто – боюся. На мить уявляю, як це в горлі копирсатимуться – кров у жилах холоне...
– Дивак ти! Хіба це операція?! Укус комара! Та що я кажу: в порівнянні з укусом комара ніщо.
– Мели-мели! Можна подумати, що ти її на собі переніс!
– Ну, знаєш! З якого це часу ти почав не довіряти мені? Мабуть, хочеш, щоб я тобі довів, як починається і чим вона кінчається? Ти забув, як я хворів і що в мене була не яка-небудь, а фолікулярна ангіна.