Пишіть.
Літконсультант Семен Довгий».
«Гумореска, на жаль, у Вас не вийшла. Є цікаві знахідки, але ще треба багато-багато працювати. Ви, приміром, пишете, що завсвинофермою заліз у саж (про це, до речі, майже всі гумористи пишуть, тому не смішно) і йому свині відкусили носа, бо подумали, що то не ніс, а баклажан.
Цікаво, що ж то за свині у вас такі дурні, коли не розбираються, де ніс завідуючого свинофермою, а де звичайна овоща? Негайно проведіть з ними відповідний семінар, і вони зрозуміють, що до чого.
Чекаємо від Вас продовження. Обов'язково повідомте, як тепер живе завсвинофермою без носа.
Літконсультант Семен Довгий».
«Я детально познайомився з Вашою байкою "Ніж, стілець і гайка", – писав я іншому адресатові. – Твір мені дуже сподобався. Вміло і оригінально написано. Але я схильний думати (врахуйте, це моя особиста думка!), що Вам для моралі слід було б загвинтити гайку, а не розгвинчувати її. Від цього Ви б нічого не втратили, а тільки виграли б.
Бажаю творчих успіхів».
І ось відповідь на останній лист, що її я написав того ж дня:
«Ви питаєте про кролів і як їх найкраще вирощувати за методом механізатора Олександра Сташка? Раджу Вам тримати їх у сухому місці. Після сходів цукрового буряка випускати два рази на тиждень на бурякову плантацію для винищення довгоносиків. Від цього подвійна користь: кролі швидко набирають вагу, знищуючи шкідників, і бурякові листочки значно краще розвиваються.
Взимку кролів бажано тримати в стайні. Там, по-перше, тепло, а, по-друге, кролі люблять конячий послід, який є для них найпоживнішою їжею. В цей період здебільшого кролів тримають на безприв'язному утриманні. Для цього рекомендують ланцюги, бо мотузки вони надто швидко з'їдають. Бажаю Вам усяких гараздів.
З повагою
літконсультант Семен Довгий».
Віддрукувавши відповіді на машинці, я негайно відніс їх редакторові, щоб швидше почути його тепле, схвальне слово. Степан Сергійович уважно перечитав мою «працю». Наклав окуляри, деяку мить розглядав мене, наче побачив уперше, і лише після п'ятихвилинного мовчання промовив:
– Це геніально! Ви не літконсультант, а геній! – і кинув мої відповіді до редакторського кошика.
Як я допомагав приятелеві
Зустрілися ми з ним у кав'ярні.
– На ловця й вовк біжить, – вигукнув він і потяг мене за лацкан піджака в глибину зали. Після третьої чарки товариш остаточно осмілів.
– Слухай, будь другом, – сказав просто й невимушено. – Напиши на мою книжку позитивну рецензію, бо боюсь – як тільки книга з'явиться, то хтось вріже негативну.
Я згодився. Він дав мені верстку майбутньої збірки. Я її чесно прочитав і через тиждень показав рецензію.
– Геніально, – похвалив він. – Краще не скажеш. Та й заголовок чудовий – «Народження майстра». Було б добре, якби ти дав її у «Вечірку». По-перше, в мене там знайомі, по-друге, «Вечірку» майже всі читають.
Я так і зробив. Рецензію видрукували, але передчасно, бо виявилося – збірка ще не побачила світу. Цей факт страшенно засмутив приятеля. Мене ж друг, здається, зненавидів, хоч свідок сам Бог, я йому хотів тільки добра.
– Послухай, – казав я, – саме тепер, без збірки, ти став ще відоміший, ніж був би зі збіркою. По-перше, це надзвичайно оригінально – книги ще нема, а рецензія вже є. По-друге, всі вважають, що ти справді неперевершений майстер пера, бо ніхто тієї збірки, окрім мене, не читав. Усі певні, що її розкупили. Хай тепер спробують довести, що це не так. По-третє, – заспокоював я його, – ти ж сам знаєш, що тільки геніальні твори при житті геніїв не видавалися. Не видали тепер – видадуть після смерті.
Це трохи заспокоїло приятеля. Через півроку я зустрівся з ним удруге.
– Слухай, – схопив він мене знову за лацкан піджака, – ти хочеш роздавити пляшечку коньяку?
– Слава Богу, – відповів я, – ні шлунком, ні печінкою не хворію.
Ми забігли в кав'ярню. Ту ж саму.
– Нарешті в мене таки вийшла збірка, – сказав радісно він. Я мовчки потис йому руку. – Слухай, – вів далі приятель, ти не міг би написати на мене рецензію?!
Я мовчки поставив склянку. Це мене насторожило.
– Не бійся, – сказав він, – цього разу не таку, як ту...
Скромнішу. Трохи дифірамбів, трохи аналізу й стільки ж наприкінці критики. Словом, типово стандартну.