Він розпорядився передрукувати доповідь на машинці, а мені запропонував тим часом пограти в «коробочку». Це була улюблена його гра. Для більшого запалу він викликав зам-зава та секретар-друкарку «Номер два».
… На нараду тваринників прибули рівно о дев'ятій годині. Анапест Іванович уже був тут і, задоволений, поглядав на трибуну. Чекати довелось недовго. Через п'ять хвилин Анапест Іванович стояв на трибуні і виголошував хвилюючі, незабутні слова. Цю доповідь я пам'ятаю дослівно, бо її після прочитання Анапест Іванович подарував мені на згадку. Починалась вона так:
«Товариші тваринники! Сьогодні ми зібрались тут, щоб раз і назавжди покінчити зі свинством, п'янством, хуліганством і довгоносиками. (Дзвоник головуючого)... Чорти б вас забрали... дзво... дзво.. А тут ще доповідь писати Анап... їв... треба. (Аплодисменти).
Весна другого року семирічки, як ніколи, привітна, багатообіцяюча. Дощі цього року сипнули на наші поля, як довгоносики. Добре трудяться сьогодні хлібороби, буряководи, кукурудзоводи, щоб була міцна кормова база для свиней, бичків, баранів і т. п.
Ми не повинні відставати від них. Все, що буде вироблено, піде на користь великої рогатої худоби. Отже, всім вам ясно, якої шкоди завдає цьогорічний довгоносик. Корови значно гірше почали доїтись, крива надоїв круто побігла вниз.
Боротьбою з шкідниками повинен займатись не тільки голова колгоспу, а й громадськість села, комсомольська організація. На превеликий жаль, хочеться сказати, що в деяких колгоспах не перевелися ще симулянти і ледарі. Візьмімо артіль «Червоний промінь». Свинарка цього колгоспу, замість того, щоб нагодувати свиней, пішла в четвер на ярмарок продавати м'ясо, де була затримана головою сільради в ту саму хвилину, коли продавала свинячу голову й ноги. І замість того, щоб відправити свинарку з свинячою головою в міліцію, він послав її до тітки Килини, щоб та зварила з її голови холодцю. З цим, товариші, тваринники, треба кінчати.
Або ось ще один факт. У колгоспі «Золотий колос» тваринники замість того, щоб вирощувати кролів, доглядають довгоносиків нової породи. (Вигук з залу: «Для чого?» Сміх). – А ви їх запитайте для чого. Товариші тваринники! Вам відомо, як далеко вперед йшла наша наука і техніка.
Вчені нашої країни придумали новий хімікат для винищення довгоносиків. Після його вживання бички значно краще вибрикують. (Сміх у залі. Вигуки: «Правильно!»).
Як бачите, товариші, наш народ дає все для того, щоб ми працювали для свого ж добробуту. Так докладемо ж усіх зусиль, щоб взяті на себе зобов'язання не тільки виконати, а й перевиконати!»
Анапест Іванович зійшов з трибуни, як варений рак, і з злістю подивився на мене, хоч того дня йому аплодували дружно, як ніколи.
– На... забери к бісу, свою доповідь! – лагідно промовив він. – І щоб я більше твого духу в себе у кабінеті не чув!
Мої герої
«Пишіть! Критикуйте!
Вже не один зламав на критиці хребта».
Автор
До моєї кімнати несподівано зайшло 11 героїв – героїв моїх фейлетонів на чолі з Аполлінарієм Васильовичем Всюдисущим.
– Знову?.. – запитали вони.
– Що «знову»? – перепитав я.
– Знову писатимете про нас?
– Гм... можливо, а що?
– І не набридло вам про одне й те ж: п'яниць, лекторів, хуліганів, тещ, дідів...
– А ви знаєте, що у моєму районі, – втрутився Аполлінарій Васильович, – самогонників уже немає, п'яниць також, хулігани перевелись...
– Пробачте, але з-за вашої спини виглядає...
Я не договорив. Хуліган шпурнув у мене якимось тупим предметом. Начальник міліції блискавично щез. Я все зрозумів – порятунку чекати не було від кого. Я схопився за автомат, але він був без чорнила. Рука потяглася до пляшки, та до мене підступив офіціант. Він освідчився першим.
– Ви пишете, що я обраховую? Так. Але чи ви знаєте, що все це я узгоджую зі своїм начальством. А от, судячи з ваших фейлетонів, ви цього не робите.
При останніх словах він мене огрів по тім'ї брудною тацею. Це саме додав таксист, запустивши у мене гаманцем, набитим старими мідяками. Решта були менш красномовні. П'яниця сказав, що пив за свого начальника-сердечника, і в підтвердження сказаного дав понюхати мені пляшку з-під «Вінницької любительської». Бюрократ доводив мені дубовими ніжками від стільця, приказуючи, що він міг би це зробити вчора, але відклав на сьогодні. Хуліган застосовував примітивне знаряддя – рукоятку фінки і кастет. Сторож просив оцінити твердість приклада берданки 20 калібру. Теща огріла деякими предметами кухонного вжитку (макогін, качалка тощо). Лектор знайомив з цитатами, забувши їх вийняти з товстого портфеля з двома замками з неіржавіючої сталі. Кербуд показував трубу і ринву. Сивобілобородий дідусь, по всьому видать, дуже дотепний, останнім нагадував мені про звичайнісінький прапрадідівський ціпок.