1. Що таке надчесність?
2. Короткозорість і необ'єктивність фейлетоніста.
Мені запропонували підготувати коротеньку доповідь і одночасно чесно признатися в своїй нечесності та наклепницькій діяльності.
Конференція розпочалася рівно о 9-ій годині ранку.
Головуючий на конференції був один з героїв мого фейлетону стоматолог-самоук Фока Фукс. Праворуч від нього сиділа його дружина Ціпа Лапідус, ліворуч я – автор фейлетону «Зуб». В залі сиділи, тримаючись за щелепи, обв'язані різнокольоровими хустинками беззубі.
Перед початком спірних питань великий стоматолог Фока Фукс зачитав власноручний лист. Розпочинався він так:
– Всім вам відомо, що 28 червня 1960 року в нашій поважній газеті був видрукуваний фейлетон «Зуб». У ньому писалося, що я вириваю і вставляю зуби, не маючи на це права. Дійсно, це так. У мене немає освіти лікаря, ні техніка. Але скажіть мені, шановні, хто ще так вставляє зуби, як я?
– Ніхто. По всій області ніхто, – пролунали вигуки з залу.
– Як бачите, я далеко вперед пішов за всіх дипломованих стоматологів Вінниці. Я – самородок. Великий самородок. А в фейлетоні наклепником і брехуном, як тільки хочете, називайте автора, було сказано, що я нібито вставляю золоті зуби. Докази. Де докази?
– Немає, – відповів зал.
– Дорогі мої! Скажіть мені сьогодні в присутності прокурора, моєї дружини Ціпи Лапідус і нікчеми фейлетоніста, чи це правда, чи брехня?
– Брехня. Чистісінька брехня, – забурлив знову зал.
– Хто за це, прошу піднести руку. Одностайно. Хто проти? Хто утримався? Немає? Прекрасно. Слово з коротенькою науково-психологічною доповіддю має автор фейлетону.
– Товариші! До сих пір наукою такою, як психологія, не було встановлено, що нашу планету населяють люди, наділені новими рисами характеру – надчесністю. Як я переконався на своєму гіркому досвіді, такі люди є. Це наш великий вінницький стоматолог-самоук Фока Фукс. (Бурхливі оплески).
– Ви хочете науково обґрунтованого формулювання, що таке надчесність? Будь ласка, це чистосердечне визнання лікаря-самоука Фоки Фукса. Переходжу до другого питання: короткозорість і необ'єктивність фейлетоніста.
– Дорогий товаришу прокуроре! Шановний стоматологу! Визнаю і прошу у вас пробачення за короткозорість і необ'єктивність. Після виступу з фейлетоном я пересвідчився, що написав чистісіньку брехню. Фока Фукс справді не вставляв ні золотих зубів, ні коронок. Каюсь, товариші, і прошу у вас пом'якшення моєї кари за безвідповідальність підходу до викладення фактів. Візьміть мене хоч на поруки. Я вам на живих людях, в яких ще дещо залишилося в роті, доведу, що я справді брехун і наклепник. Громадянко Киричук, пенсіонер Дмитерко, слюсар Вахнов, шофер Кирха, підійдіть до товариша прокурора і покажіть йому свої зуби. Товаришко Васильєва, зніміть пов'язку, покажіть на живому факті, що я не об'єктивний товариш. Громадяни, поскільки вас багато, зачитую список, відповідно до якого підходьте до прокурора і показуйте зуби, вставлені Фокою Фуксом.
Після проходження і перевірки зубів вищезгаданих громадян автор фейлетону щиро заявляє:
– Судіть, товариші, за несправедливість і неправду. Великий стоматолог Фока Фукс справді не вставляв золотих зубів. Він вставляв... мідні, а гроші брав за золоті.
Перший нарис
У той же день на черговій планерці, коли редактор райгазети Іван Андрійович Петренко повідомив нас, що захворів літпрацівник, мені доручили написати нарис про кращу доярку артілі «Перемога» нашого ж таки району Марію Прилуцьку.
– Працюєте ви у нас недавно, листи оформляєте старанно, навіть написали фейлетон «Про свиняче сало», і я певний, що у вас, товаришу Макітренко (це я), непогано вийде нарис. Як ви думаєте, напишете?
– Може й напишу, треба спробувати, – скромно відповів я.
– Спробуйте. Прилуцька – доярка молода, комсомолка. Ви теж молодий, і я схильний думати, що це вам якраз під силу. Покажіть її в праці, як вона доглядає корів закріпленої групи, як добивається високих надоїв, з якими показниками завершує перший рік семирічки, ну, і, безперечно, не забувайте про кохання, про природу. Ось і все.
Я одразу ж виїхав у село.
... Марія Прилуцька доїла корів. З корівника війнуло знайомим з дитинства запахом теплого молока, свіжоскошеної трави. Фуражир Андрій, спритно скидаючи з воза зелену масу, лагідно посміхався до синьоокої красуні Марії.
«Щасливі», – подумав я і уявив чомусь, як вони зустрічаються в тихий літній вечір у цьому мальовничому, що потопає в зелені садів, селі.