– Що ти, – відповів я. – Я замовлю тобі найкращі вінки з живих хризантем і хвої. На чорних траурних стрічках золотими літерами зроблю ніжні й зворушливі написи.
З очей дружини потекли дві срібних кульки.
– А на твоїй могилці знаєш, що посаджу? Ану вгадай! Твої улюблені жасмин і бузок. Потім поставлю залізну огорожу блакитного кольору. Ти ж так любила дивитись на небо!..
Дружина почала схлипувати.
– А за твої заощадження, люба, замовлю бюст. Ти будеш зображена в нейлоновій кофточці з рожевими квіточками на грудях. Зачіска буде така, яку ти носила в день нашого одруження.
Дружина зайшлася плачем.
– Ну, облиш. Заспокойся, люба. І взимку і влітку на твоїй могилці будуть квітнути півонії і айстри.
Дружина почала ридма ридати.
– Ховати тебе будемо з музикою, – морально підтримував я. – Петро Іванович обіцяв замість «ЗіСа» дати «ГАЗ-51». Це з тієї партії автомашин, що недавно одержали. Кузов обіб'ємо різнокольоровими килимами, а навколо труни поставимо кімнатні квіти. Правда, чудово буде?
Дружина почала захлинатися.
– Некролога, – заспокоював я хвору, – надрукують у газеті зразу ж, я вже домовився. Навіть обіцяли зняти з четвертої сторінки оголошення облспоживспілки про закупівлю яєць.
Дружина зблідла, і на її щоках виступили рожеві плями.
– А щодо мого одруження, то ти не хвилюйся, Я вже собі виберу молоду і лагідної вдачі...
Раптом моральна підтримка допомогла – моя хвора половина зіскочила з ліжка...
Вранці я поспішав до лікарні. Дружина закидала мене квітами, але на радощах забула їх вийняти з вазончиків. Видно, й справді всі лікарі однакові: говорять одне, а виходить інше.
Лист до фотографа
Ви, мабуть, не пригадуєте мене. Але, коли піднімете архів, де зберігаються негативи, і зробите відбиток, впевнений: зразу ж уявите, який я. Можливо, я навіть чимось вам запам'ятався. Може, ви пригадуєте мене тому, що я вам розповідав свою сімейну драму. В двох-трьох словах повторю її. Тоді вам легше буде згадати моє лице, мою манеру триматися перед об'єктивом.
Раніше я жив з дружиною, а згодом без неї. Жив би так і досі, коли б не той приїзд до Ялти і не той день, коли я вирішив у вас сфотографуватися. Зараз мені 38 років, а п'ять років тому (тоді, як ви мене фотографували) було 33. На тому тижні дружина мені написала листа і просила, щоб я вислав фото. У нас є син, який за цих п'ять років підріс і хоче побачити батька, хоч на позитиві... Так от я й послав їй оте фото, що ви мені зробили.
Тепер ви, очевидно, згадали мене. Я один відмовився від фону моря. Мені хотілося святкового знімку, Я тоді був у чорному лавсановому костюмі і білій нейлоновій сорочці. Стояв на весь зріст. Руки з білосніжними манжетами були складені на грудях. Та фотографія має ще одну особливість. Коли на неї дивитися у горизонтальному положенні, то кожний безпомилково скаже, що перед ним житель того світу. Це ж ви тоді догадались скласти мені руки навхрест.
Саме це фото я й вислав жінці. Того ж дня вона прислала телеграму, що дає згоду на розлучення. Ваша фотографія її буквально потрясла. Дякуючи вашому фото я добився того, чого не міг добитися з допомогою свідків у жодному з 13 судів протягом 5 років. Ви не уявляєте, як я вам за це вдячний. Після цієї фотографії я наче вдруге народився. Нарешті дружина мені розв'язала руки. А це зовсім несподівано приїхала:
– Не могла, – каже – залишити тебе одного на смертному одрі. Як побачила фотографію, серце кров'ю облилось. До чого ти без мене докотився. Всі дні совість мучила, от і приїхала провести тебе в останню путь...
Я ввімкнув світло, Жінка глянула на мене і ми помирились. Вийшло у нас, як в Отелло і Дездемони. Пригадуєте, з драми Шекспіра:
Вона мене за муки полюбила,
А я її за співчуття до них.
Наступного дня ми помчали до суду, заяви свої відібрали. Жінка телеграфувала мамі: «Коля живий здоровий будемо разом привезіть сина». У відповідь телеграфувала теща: «Знову присмерті вибирай або я або він».
Так от я пишу вам, любий фотографе, коли у вас зберігся ще той негатив, зробіть, будьте добрі, кілька відбитків. З оплатою затримки не буде. Нехай я те фото вишлю ще й тещі. І ще прошу про одне: зробіть там напис: «Привіт із Ялти». Хай вона остаточно пересвідчиться, що мені вже й море не допоможе. Коли вона тільки гляне на те фото, то, оживе від радості. Може, після вашої фотографії і в неї воскресне совість.
Не відмовте, любий, в ім'я збереження сім'ї. Навіки ваш...