Мені особисто розповідали, що, приїхавши до нашого міста, Заковика до себе в номер щовечора водив молоденьких дівчаток. Це було саме навесні. А всім відомо, як діє весна на внутрішні органи і молоду кров. Так хіба можна після цього вірити його статтям, в яких він закликає до порядності, чесності, засуджує аморальність і вчить зміцнювати радянську сім'ю? Хіба не його ще й досі розшукують як батька двохсот дванадцяти дітей, багатоженця і постійного неплатильника аліментів?!
Заковика платить податок за бездітність, в той час коли третя жінка пише, щоб він повернувся до своїх 25 дочок і синів, які за ним на Сумщині дуже скучають. А він ще має нахабство заявляти, що то його друзі, з якими він колись жив і працював у одному колективі. Чого ж, питається, ти від того колективу чкурнув аж до Києва і підписуєшся чужим прізвищем, коли за тобою там скучають? Де ж тут логіка?
Дорогий прокуроре! Прошу – займіться цим типом ви, а якщо ні, то я напишу вище. Дайте моєму листу – втіленню правди і чесності благородної людини – правильний хід.
Щиро ваш і всіх нещасних і скривджених, які потерпають муки від отакого меншовика, бандита, аліментника, прихованого ворожого елемента. Всюдисуще око і його власний підпис».
Прокурор закрив теку і, глянувши на мене, запитав:
– Так що ви можете на це сказати, товаришу фейлетоніст? Що заперечуєте?
– Нічого, крім того, що я, як бачите, жінка, та й не така вже й стара. – відповіла я на прокуророву посмішку і міцно потиснула йому руку.
Двобій
Ніхто мені в житті так, здається, не впікся, як газети. Колись я до них мав нещастя звернутися з одним дріб'язковим питанням: «З чого краще пошити дружині спідницю?» Мені не відповіли. Це мене здорово розсердило. Мало сказати розсердило – розізлило. Таке дріб'язкове питання, і не можуть на нього відповісти. Тоді що ж вони там роблять? Як вони реагують на настанови про роботу з листами трудящих? Адже справді за кожним листом стоїть жива людина. За моїм стояло дві: я і жінка.
Відповіді ми не дочекались. Ну що ж, подумав я, коли ви не можете відповісти на оці дріб'язки, то я вас засиплю такими запитаннями, що вам ні енциклопедії, ні архіви не допоможуть. А мовчатимуть, я знайду спосіб – озвуться!
Цього разу я поклав вдатися не до побутових питань. До таких, від яких очі на лоба полізли б. Перше, що спало мені на думку, це: «Чому буває ніч і день?» І, як не дивно, відповіли. Щоправда, їх на цей раз виручив якийсь авторитет Пулковської обсерваторії. Я тоді їм друге питання: «Як обійтися без холодильника?» Знову відповіли. Ще й в кінці статті порадили: «Зроби сам!» Робіть, думаю, самі ви його. У мене холодильник є. Цікаво, що ви скажете мені на таке запитання: «Скільки випадає снігу за рік в районі Карпат?» Не допомогло. За них відповів старший науковий співробітник, начальник метеослужби.
«Що експортується з України за кордон, крім гопака?» Це питання роз'яснило зразу ж аж три економісти, два фінансисти і чотири лауреати Державних премій.
«Як найлегше вбити кашалота?» Через тиждень мені про це розповів кращий гарпунер з китобійної флотилії «Слава».
«Що таке боротьба за волю і демократію?» Статтю видрукував професор Київського держуніверситету.
«Як відрізнити з-поміж павуків самця від самки?» Відповідь не забарилася.
«Чи можна паюсну ікру виготовити з допомогою таблиці Менделєєва?» Виявилося, що її давно виготовляють, і вона, як мені пояснив відомий учений, набагато смачніша і калорійніша, ніж природна.
«Як обійтися без запчастин?» Теж, виявилось, дуже просто. На це питання відповів знатний механізатор. Він порадив: купіть новий трактор (машину, комбайн), розберіть і матимете запчастини.
«Чим пояснити розпад колоніалізму на Африканському континенті?» Вперше мені відповів журналіст. Міжнародник. З Парижа.
«Ага, – подумав я, – дістався до ахіллесової п'яти – на мої запитання відповідають товариші аж із Франції». Це мене ще більше захопило.
«Чи бувають дерева-людоїди?» Теж відповіли. Цього разу запросили очевидця з Брюсселя. Він пояснив мені, що я саме мав на увазі і як слід ставити такі питання редакціям. Нахаба закордонна! Ще, може, й капіталіст! Кого ж ти вчиш!..