– Я буду скаржитися прокуророві.
– Прокурор у нас теж костюми шиє, – запевнив мене Збитньов.
Все ж я подзвонила прокуророві. Гроші мені повернули, але після засідання бюро товарних експертиз республіканського відділення. Осінні свята і Новий рік я зустрічала у своїй дівочій сукні. На диво вона лежала на мені, ніби вчора була пошита.
Тепер я щовечора ходжу на курси крою і шиття повз фабрику індпошиву № 2, у вітрині якої красується моя колишня сукня, посипана на грудях густим бісером. Вона висить там, як кращий зразок фабрики. Ось і вся історія про сукню з бісером і про нервозність нашого віку...
Холодильники
Тим і різняться між собою люди, що не схожі один на одного. В одного, скажімо, високе сократівське чоло, в другого – карликовий зріст, у третього – короткі ноги, а четвертого – короткий розум.
Словом, всі відрізняються один від одного приблизно так, як довготелесий Петро Петрович Сосунок з великим животом від худорлявого коротуна Григорія Григоровича Вовкодава без живота.
Коли до воріт двоповерхового будинку, оповитого кучерями дикого винограду, під'їжджає автомашина «Волга» з Григорієм Григоровичем Вовкодавом та його огрядною, оцупкуватою дружиною Віолетою, то Петро Петрович Сосунок з малюсінькою тендітною жіночкою Теофілією висувається з відчинених вікон своєї кімнати. В цей момент профіль Петра Петровича витягується і нагадує випуклу лінзу, а профіль Григорія Григоровича втягується і нагадує ввігнуту лінзу. В такі хвилини складається враження, що Петро Петрович під час вживання страв обходиться без ложки, а Григорій Григорович без ложки аж ніяк не може.
Поки Григорій Григорович маленькими рученятами допомагає огрядній Віолеті вилізти з автомашини, Петро Петрович величезними ручищами натягує на щупленьку Теофілію манто.
В той час як Петро Петрович з Теофілією спускається на перший поверх, Григорій Григорович з Віолетою піднімається на другий поверх.
– Доброго дня, Григорію Григоровичу й Віолето Марківно, – вітаються Сосунки.
– Доброго здоров'ячка, Петре Петровичу і Теофіліє Степанівно, – відповідають Вовкодави.
Рівно через півгодини Петро Петрович Сосунок з Теофілією під'їжджають до тих самих воріт, що й Григорій Григорович, але вже не «Волгою?», а «ЗіМом». У цей час з вікна другого поверху висувається профіль ввігнутої лінзи Григорія Григоровича, а з кабіни автомашини – профіль випуклої лінзи Петра Петровича.
Петро Петрович працює завідуючим відділом однієї веселої установи, а Григорій Григорович – теж завідуючим відділом іншої веселої установи. У першого нема дітей, а є дружина, а в другого є дружина і немає дітей. Сосунок має дві кімнати, кабінет і окрему ванну, Вовкодав – окрему ванну, кабінет і дві кімнати. У Петра Петровича одна книжкова шафа, у Григорія Григоровича – дві книжкові шафи. Вовкодав передплачує дві будь-які газети і стільки ж будь-яких журналів, Сосунок – три будь-яких журнали і стільки ж будь-яких газет.
Тихо й мирно проходить життя цих мовчазних сусідів. Григорій Григорович дивиться на Петра Петровича, а Петро Петрович – на Григорія Григоровича. Єдине, що турбує останнім часом обох сусідів, – це сітки, що звисають над балконами з відчинених кватирок. Коли Петро Петрович вивішує над своїм балконом одну сітку, то Григорій Григорович над своїм балконом вивішує дві сітки. Якщо ж і Петро Петрович чіпляє дві сітки, то Григорій Григорович – три.
Одного літнього ранку, як і завжди, Григорій Григорович виглянув з вікна і подумав: «Скільки ж сіток доведеться вивішувати? З лівером, загорнутим у газету, чи з старими калошами, чи брудною білизною?» Але тут він з жахом помітив, що цього разу «штучний холодильник» (так вони називали сітки) не звисав з вікна Петра Петровича.
– Або в гастрономі немає ковбаси, або.. – обличчя Григорія Григоровича стало кольору слонової кості, – або... краще побіжу до гастроному.
«Коли б не було, коли б не було в гастрономі ковбаси та вершкового масла», – думав Вовкодав. Та Григорію Григоровичу не повезло – у гастрономі було все: і ковбаса в широкому асортименті, і вершкове масло, і лівер по 40 копійок за кілограм. У Григорія Григоровича на профілі ввігнутої лінзи виступили краплини холодного поту. Він по-військовому повернувся на каблуках, вискочив з гастроному і чимдуж побіг додому. «Невже придбав раніше від мене? Невже...» – шепотів він по дорозі. Вскочивши у кімнату, впав на диван і простогнав: