Деморовський «второпав». Магніт запрацював на повну потужність. Через ті ваги за два дні пройшло 50 бичків з колгоспу імені Чкалова, стільки ж – з колгоспу імені Мічуріна, 22 бички – із «Світанку» і 21 бичок – з колгоспу імені Радянської Армії.
А на двадцять другому бичкові зоотехнік Плясецький кашлянув (хай йому ще й легенько гикнеться), але Деморовський так захопився своїм магнітним полем діяльності, що почув тільки тоді, як його схопили за руку... разом з магнітом.
Тепер «свої люди» вивчають закони. Але не Ньютона. Ці закони з Ньютонівськими нічого спільного не мають.
Сарана
Ми одержали чудову, з усіма вигодами двокімнатну квартиру. Рівно через два дні в цій квартирі перегоріли електролампи і перестала поступати вода. Довелося викликати монтера і водопровідника. Монтер негайно прибув. Він покрутив спочатку один електрозапобіжник, потім другий і сказав, що все гаразд. Я побоявся, що він на нас може образитися, і заплатив йому 2 карбованці. При цьому згадав минулі дні, коли ходили старі гроші. «Даси, бувало, 5 карбованців, і ніхто на тебе ніколи нічого поганого не скаже. А новими ж 50 копійок не даси. Засміють».
Поки над цим розмірковував, завітав водопровідник. Він постукав для чогось по трубах, на кухні розвалив півстіни і запевнив, що не пройде й півгодини, як він пришле до нас штукатура. За старанну працю і проявлену ним до нас турботу я дав 3 карбованці.
Згодом до нас завітали: штукатур, електрозварник, столяр, автослюсар легкових автомобілів та велосипедів, спеціаліст шарикових авторучок, два майстри з паяння сковорідок та знавець домашніх м'ясорубок. І так майже щодня протягом першого півмісяця нашого сумісного життя на новій квартирі.
Мені почали снитися різні жахи, давили якісь розумні істоти з інших галактик, докоряючи: «Скнара, всього дав одного карбованця».
Всі ці дні я жив у небаченій напрузі. У мене пересихало горло, коли на порозі з'являвся скляр. Перехоплювало дихання, коли дружина повідомляла, що прибув сажотрус. Я кожного разу давав собі слово, що на цей раз вже обов'язково скажу, що ми в печах не палимо – у нас природний газ. Але я не міг образити людину... і знову просив його, щоб він сумлінно прочистив усі димарі. Я йому щоразу давав 2 карбованці.
Завмирало серце, коли газовики привозили балон. Їх було двоє, і я, боячись, що наступного разу вони своєчасно не привезуть газ, давав їм 4 карбованці.
Потім прибув натирач підлоги з комбінату побутового обслуговування трудящих міста. Я перед цим особисто натер паркет, але не міг же я йому відмовити і натерти ще раз. Дав йому 2 карбованці.
Після цього з того ж комбінату прибули: товариш з відділення хімчистки – 2 карбованці; представник по вибиванню пилюки з доріжок і килимів – 2 карбованці, майстер по штопанню капронових панчіх – 1 карбованець, технік по ремонту телевізорів, магнітофонів та гасових ламп – 1 карбованець, перукар і манікюрша – 2 карбованці.
Я чомусь певен, що ще прибудуть майстри по натиранню жіночих спин з комунгоспівськими ваннами і нейлоновими мочалками, і тому вирішив решту дня провести в ресторані. Попоївши, я не міг без жалю дивитися, як офіціантка шукає в пустій кишені неіснуючих мідяків, піднявся і вийшов. Вона щиро подякувала і попросила не забувати їх.
– А здача? – запитала дружина.
– Незручно. На нас і так дивилися з усіх столів, поки вона шукала, – відповів я.
– Боже, який ти... осел!
Я змовчав, подаючи швейцару номерок. Швейцар з генеральськими лампасами сором'язливого кольору накинув на мене плащ, лагідно протер щіточкою плечі і зняв невидиму пір'їнку. Дав йому карбованця.
На трамвайній зупинці дізналися, що немає електросвітла і трамваї не ходять. Сіли в таксі. Шофер біля під'їзду сказав:
– Всі дають крупні, а де ж дрібні діваються? У мене немає здачі. Може, розміняєте в кого?
Було пів на дванадцяту ночі, і я відповів:
– Та Бог з нею, з тією здачею.
Через годину у вікно забарабанив листоноша. Телеграма. Тітонька приїжджає. Я листоноші подякував... теж карбованцем.
– Так прийнято, – заспокоїв я дружину. – Чим ми гірше інших.
Вранці виявилось, – я віддав останні гроші.
– Не будь дріб'язковою, – сказав Світлані. – Мені відпустка набридла. Днями вийду на роботу.
Цього разу відвідувачів зустрічала Світлана. Я знав, що не переживу, коли побачу, як Світлана випроваджує їх, не даючи ні копійки, і ліг у тіні під яблунею.