Після обіду завітав електромонтер. Потім Світлана говорила, що шукав якогось замикання. Коли він вийшов, його зустрів радіотехнік.
– Нема чого йти. Сьогодні дома його відьма. Навіть не подякувала. Я дивуюсь, до чого тільки природа жорстока. З'єднала оцю квазімоду з ним. Куди він тільки дивився? Я по її очах бачу, що вона його зраджує. Я б цього не витерпів. А він золото чоловік.
Радіотехнік до порога не дійшов.
Скляр помітив, що у Світлани «тупі і олов'яні очі», а у мене «щедрість хлюпає через край».
Сажотрус відзначив, що, скільки живе, ще не бачив «такої брудної потвори», як моя дружина, і «такого красеня», як я.
Газовики були твердо переконані... що Світлана «на ладан дихає і у неї остання стадія туберкульозу, і це тільки жадоба до грошей привела її до цього». Потім висловили побоювання, щоб нічого подібного хоча б зі мною не трапилось.
Натирач підлоги був переконаний, що «дружину в ранньому дитинстві садовили на бочку, бо кривіших ніг, ніж у неї, навіть у кавалеристів не бачив, як не стрічав такого стрункого чоловіка», як я.
Товариш з хімчистки відмітив, що «більш бугристого і у віспі обличчя, ніж у цієї сколопендри, не було навіть у Софії Михайлівни», а представник з вибивання килимів та доріжок сказав, що «вона швидше всю пилюку сама висмокче, ніж дасть комусь поламаного гроша».
Перукар міг засвідчити, що такої стріхи, як у моєї жінки на голові, він навіть не робив стилягам, а манікюрша не могла уявити, що у людини можуть рости кігті.
Я вскочив у кімнату, критичним поглядом зміряв дружину з голови до ніг і заявив, що від сьогоднішнього дня особисто зустрічатиму оцих майстрів і техніків.
В понеділок знову прибув електромонтер. Цього разу він перевіряв лічильник і вимикачі. Для чогось увімкнув електроутюг, запитав, чи немає у мене електробритви. Я йому подав. Він її теж увімкнув, поголився і сказав, що варто частіше чистити, бо починає барахлити. Я йому щиро подякував і сказав, що господарів, на жаль, нема дома. А потім, щоб остаточно переконати його в цьому, додав:
– А я тільки квартирант, і самі розумієте, що їх сімейним бюджетом розпоряджатися не можу.
Він дуже здивувався і відповів, що він весь час вважав, що я чоловік тієї «гарної молодої жінки». Тут у мене заговорила злість, і я вирішив йому за все відплатити його ж словами. Я сказав, що ми вже, на щастя, розвелись, і між нами все кінчено, бо я не можу жити з такою відьмою, яка порядним людям навіть не дякує, і мені за неї соромно. Я почав дивуватися, чому природа така жорстока і з'єднала мене з такою квазімодою. Куди я тоді дивився. Тепер я по очах бачу, що вона мене зраджує, і я цього більше не витерпів.
Він пильно глянув на мене, співчутливо похитав головою, а коли я закінчив, промовив:
– І хто б міг подумати?! Така чудова жінка і на таке пішла. Ніколи не повірив би. Всі вони гарні такі. Та воно й зрозуміло, – заспокоїв він мене. – Гарне й до гарного тягнеться. Нічого не поробиш, брате. Співчуваю. – Він міцно потис мені руку, по-товариськи хлопнув по плечу і на прощання вигукнув: – Якщо вдруге будеш одружуватися, за красою не ганяйся. Красуні не для нас з тобою, виродків. Бувай!
По резолюцію
Мені в житті все вдавалося незвичайно легко. Недаремно сусіди й родичі завжди заздрили моїй удачі. «Ти, – казали вони, – народився хоч і без сорочки, але під щасливою зіркою». Може, й так, бо досі, відколи пам'ятаю, я легко переступав усі пороги. У рік (як запевняє моя мати) я переступив поріг рідної хати й вийшов надвір, потім перескочив поріг школи, майже без перешкод перелетів поріг училища, проліз через поріг інституту, а от на одному порозі спіткнувся. Одні казали, що мене зрадила фортуна, інші – що то поріг не який-небудь, а високий – головтяпляппроектівський – і його не так легко взяти.
От саме про взяття цього порога мені б і хотілося розповісти докладніше.
Запланували ми в себе в області збудувати у цьому році кілька комбінатів побутового обслуговування за типовими проектами. Запланували, але вирішили внести в проект маленьку поправку – в одній з кімнат зняли два умивальники. Вирішили – то й вирішили, подумаєш – два умивальники! Та несподівано нам заявили, що будівництво припиняється: банк не дає грошей. Мовляв, приміщення комбінату без двох умивальників – це порушення типового проекту № 37а/17б.
– Що ж робити?
– Залишайте умивальники.
– Але вони там зовсім не потрібні.
– Тоді їдьте в «Головтяпляппроект» і просіть письмовий дозвіл на вашу поправку.