– А як же люди: з Вишеньок, з П'ятничан, зі Старого міста... Як вони одержують інформацію?
– Усно. Не по телефону. Приїздять сюди, на вокзал. Ми їх тут інформуємо.
– Це ж майже десять кілометрів!
– А що я зроблю? Це все Колозубенко – начальник телефонної мережі. Це все він. Досі не відремонтував телефонів... Але ви можете подзвонити з мого. Вам треба кудись подзвонити?
Я глянув йому в очі. Він не посміхався. «Артист», – подумав я, і пішов геть.
Світлове табло прогнозу повідомляло: «Завтра буде прояснення, без істотних опадів, вітер помірний, температура повітря від нуля до плюс п'яти».
І на душі потеплішало. Що не кажіть, а коли отак здорово поставлено інформацію, як у Катюжанцях, це добре. Але коли б до цих гасел ще й порядок навести, погодьтеся, було б іще краще.
Ахінея
(Трагікомедія)
Дійові особи
Портфель – безособова особа. Прикмети: солідний, лискучий, з черевцем.
28 заввідділами – люди різного віку.
Іван Семенович Фартушок – скромний службовець, холостяк, 45 років.
Семен Іванович Каблучок – ще скромніший службовець, теж холостяк і теж 45 років.
Марія Саксофонтівна Крок-Ценденбаум – рахівник № 56. Сором'язлива.
Кіра Самійлівна Кнольц – заступник головної друкарки. В минулому акторка, 26 років. Лагідної вдачі, майже мовчазна.
Ксенофонт Спиридонович Брюшкін – головний бухгалтер. В окулярах.
Цезар Юлійович Хвостецький-Щукін – старший реєстратор №19, без окулярів.
Тьотя Варя – прибиральниця, 54 роки.
Незнайомець Ікс-плюс-Ігрек – він же Петро Петрович.
Армія друкарок, секретарів, плановиків, економістів, завгоспів, вантажників, кур'єрів і т. д. і т. п...
Дія І
Картина I
Коридор дуже солідної установи, дуже просторий і дуже довгий. На підлозі килими, по боках величезні фікуси і пальми. На дверях багато-багато табличок. Радісні службовці вибігають з бухгалтерії. Заглядають у вікна. Біля під'їздів установи армія вантажників розвантажує автомашини з папером і чорнилом у бочках. Армія завгоспів керує. Завгоспи задоволено вигукують: «На цей раз на півмісяця вистачить!»
Службовці, почувши це, з криком «Ура-а!» біжать далі. В руках – новенькі купюри. Сонячні промені світять яскравіше звичайного.
Картина II
Кабінет головного бухгалтера Ксенофонта Спиридоновича Брюшкіна. Поруч з бухгалтером – Кіра Кнольц. Вона ставить напівзігнуту ніжку на стілець, підв'язує нейлонову панчішку вище коліна. Рука Ксенофонта Спиридоновича раптово повисає над рахівницею. Він кудись дивиться поверх окулярів.
Кнольц (нахиляється до вуха Брюшкіна). А він пішов, не кажучи ні слова. Він щез, як сон (пауза), як на зорі туман.
Брюшкін (знизує плечима, розтягує слова. Дивиться туди ж. Вже без окулярів). Не зна-ю-ю, душечко, не знаю-ю. Його, напевне, за...
Кнольц (перебиває. Вигукує ствердно). Брехня! Я знаю їхні викрутаси. Мене ніхто в житті не проведе.
Вибігає в коридор, назустріч – Хвостецький-Щукін.
Кнольц (шепоче, чути окремі слова). Міністром, кажуть, буде він тепер! І взагалі – великим чоловіком!
Хвостецький-Щукін (тихо ойкнув). Не чув! Оце від вас, шановна, дізнався. Яке щастя! Господи, оце квартиру відхватить!
Кнольц. Вже відхватив і тиждень в ній живе!
Хвостецький-Щукін (здивовано). Але я його вчора бачив!
Кнольц (сердито). Так що ж, по-вашому, я плітки розпускаю?
Біжить далі.
Хвостецький-Щукін. Боронь вас Боже, шановна. Це мені здалось. Куди ж ви? Ще одне питання. (Про себе). А де ж портфель? Портфель де?
Дія II
Картина I
Кабінет. У лівому кутку сидить Фартушок, у правому – Каблучок. Вбігає Кнольц.
Кнольц. Приїхали на ЗіЛові за ним. І прямо в Київ тим авто повезли!
Фартушок. І везе ж, голубонько, людям! Неодмінно трикімнатну квартиру матиме.
Кнольц (тихо). Він має вже, Йому потрібна дача. (Біжить до Каблучка. Слів не чути).
Каблучок. Щасливчик! Йому, душечко, неодмінно газик проведуть і дві плити поставлять.