І все ж таки, незважаючи на цей гіркий перелік невдач, капітан Майн Рід ніколи не нарікав, не занепадав духом і зрештою здобув найбільшу перемогу, про яку тільки може мріяти письменник, – перемогу над часом. І досі живе його славне ім'я, і досі його книжки хвилюють серця все нових і нових поколінь юних читачів, що називають ім'я Майн Ріда поряд з іменами інших, молодших своїх улюбленців-письменників.
Причину сталої популярності кращих романів Майн Ріда слід шукати в душі його книжок, у загальному їх характері. Коли намагаєшся визначити враження, що лишається від творів письменника, разом узятих, то передусім думаєш про його героїв. Ці сміливі й скромні люди вміють прокладати свій нелегкий життєвий шлях серед безлічі небезпек, залишаючись гранично чесними, бездоганними в усьому. Моральне обличчя героїв Майн Ріда, незважаючи на деяку їхню однотипність і умовність, дуже привабливе. Вони підкоряють юні серця своїми прекрасними людськими якостями, своєю чуйністю, справедливістю, гуманністю.
У героїв Майн Ріда багато ворогів. Це, передусім, злочинці й негідники, яких ці герої викривають і карають. Але їм доводиться боротись і зі стихіями, з грізними силами природи, із світом хижих тварин, усе ще дуже небезпечних для людини минулого століття, – адже вона була так погано озброєна, такі недосконалі були її засоби пересування. Не випадково собака й кінь – вірні друзі героїв Майн Ріда: він жив у світі, де ще не було невичерпного багатства машинної техніки, що казково примножує силу людини.
Закинутий у безкраї простори пустель, степів, у неозорі водні обшири, в дикі гори, герой Майн Ріда ладен прийти на допомогу тому, хто її потребує, навіть ціною власного життя. Він діяльний, він постійно бореться з грізними ворожими силами – і перемагає їх прямими й чесними засобами.
Неважко виділити групу кращих романів Майн Ріда, що порушують важливі суспільні питання того часу й написані з великим співчуттям до народу. Це «Квартеронка» (1856), сильна своїм протестом проти расового гноблення; «Білий вождь» (1855), «Оцеола, вождь семінолів» (1858) і «Золотий браслет» (1875) – романи про боротьбу індіанців проти американських і іспанських колонізаторів; це й «Вершник без голови» (1866), де правдиво зображено грабіжницьке «освоєння» Техасу американцями.
З перших сторінок цієї книжки читача захоплює майстерно побудований сюжет, що грунтується на розкритті загадкового злочину. Разом з тим, розвиваючи заплутаний сюжет, ведучи читача від епізоду до епізоду, Майн Рід змальовує досить правдиву картину життя Техасу 50-х років. І в цьому сильний бік роману. Зображуючи Техас, письменник дає відчути тяжку долю народів країни, загарбаної СІЛА. Американські колонізатори з презирством ставляться до мексіканців, вбачаючи в них істоти «нижчої раси».
Нещадно винищують вони індіанців, витісняючи їх з територій, що споконвіку належали індіанським народам.
Американські колонізатори Техасу – гордовитий плантатор Пойндекстер, п'яниця і дуелянт Колхаун – характерні постаті американського життя 40–50-х років. Явно осуджуючи старого Пойндекстера, Майн Рід з особливою антипатією зображує Колхауна – цього багатія, шантажиста, в минулому учасника розбійницького походу в Мексіку. Відставний капітан вірить у силу своїх капіталів; певний того, що все пройде йому безкарно, він ладен на будь-яку підлоту й зрештою стає злочинцем. Колхаун, цей ділок з нахилами гангстера, – цілком реальний тип американського авантюриста, не раз викритий на сторінках романів Майн Ріда.
Юрба «регуляторів», готових учинити криваву розправу над будь-якою невгодною їм людиною, – ось взірець американської «демократії», яка панує в Техасі. Картину американського порядкування в країні доповнює група офіцерів, що нудяться гарнізонною службою і радіють з кожного скандалу як з розваги. Їхнє улюблене місце – пивниця, бар, де на вивісці зображено «славнозвісного героя тих країв, генерала Захарі Тейлора». Там-таки побачить читач і заповзятливого комерсанта Обердоффера, чиї інтереси захищає прапор Сполучених Штатів.
Майн Рід показав, як під натиском американської колонізації гине старе життя Техасу. Руйнується колишній життєвий уклад, гинуть індіанські племена, убожіють і розоряються мексіканські селяни. Представниками приречених на загибель професій є й герої «Вершника без голови» – ловець диких коней Моріс Джеральд і старий мисливець Зеб Стамп. Скоро в Техасі не буде кого ловити й не буде на що полювати – письменник сам каже про це в романі.
На сотні й сотні миль від міст і гаваней заходили перші поселенці нових штатів Америки в пошуках вільного життя, в пошуках засобів існування, які дали б їм змогу прожити, не потрапляючи в кабалу до купців і промисловців. Але за часів Майн Ріда американський купець, промисловець, великий землевласник уже скрізь спостигали й підкорювали собі цих колись вільних трудівників та їхніх нащадків. Старий Зеб, змальований у романі з особливою теплотою, прийшов у Техас із Кентуккі – як видно, жити там йому стало несила. А втім, і тут він змушений перебиватися продажем дичини багатим поміщикам. І Зеб, і його молодий друг Моріс-мустангер з погляду американських колонізаторів нікчеми, бо вони бідняки. Цих-от людей, невибагливих, простодушних, чужих жадобі наживи, що нікого не гноблять і не користуються чужою працею, Майн Рід наділяє справжніми людськими почуттями. Вони непідкупні, чесні, сповнені власної гідності. Це виразно виявляється у сварці Моріса Джеральда з Колхауном, який намагається образити мустангера.