— Гаразд, — Алекс відсунув стілець. — Піду туди просто зараз.
Блек очікував опору, а тому здивовано спостерігав, як юнак виходить із хижки. Коли за ним зачинилися двері, Блек сказав:
— Гадаю, на ліжках сьогодні ляжемо ми з Джипо, а ти, крихітко, лишишся на дивані. Ми займаємося справою, тож саме нам потрібно добре виспатися. Ти не проти?
Джинні байдуже знизала плечима.
— Звісно.
Блек поглянув на неї.
— Хіба що на дивані може лишитись Джипо.
Дівчина різко підвела погляд.
— Дякую, але на дивані залишуся я, — відрізала вона.
Ед осміхнувся.
— Роби, як хочеш, — він дістав колоду карт, що лежала над каміном, і взявся її тасувати. — Зіграємо партію в кункен[11]?
— Ні, — відказала Джинні. — Я піду прогуляюся. Звільніть кімнату до мого повернення.
Відчуваючи напругу в повітрі, Джипо тривожно почав дослухатися до розмови.
— Звісно, — усміхнувся Блек. — Джипо, ходімо до спальні. Можемо використати замість столу друге ліжко.
Італієць підвівся й рушив до спальні.
— Кімната твоя, крихітко, — сказав Ед. — Чи сподобався тобі день із селюком? Уже запала на нього?
Джинні відкинулася на спинку свого крісла й зневажливо зиркнула на нього.
— Хіба в цьому полягає моє завдання?
— Чого на світі не буває. Підозрюю, існують і такі дівчата, які б могли втюритися в того селюка. Принаймні він на тебе запав.
Дівчина підвелася й підійшла до дверей хижки.
Блек провів її очима.
— Ми з тобою, крихітко, могли б стати гарною командою. Подумай про це, — сказав він, коли Джинні відчинила двері.
— Відвали, — буркнула дівчина, навіть не глянувши на нього. Вона пірнула в пітьму й зачинила за собою двері. У Блека в очах загорівся лихий вогник, але чоловік завагався. Він хотів було піти за нею і добре провчити, щоб знала, як із ним розмовляти, але усвідомлював, що з-за фургона вийде Кітсон, а до бійки з боксером Ед іще не був готовий.
Люто знизавши плечима, він пішов до спальні, де Джипо сидів на ліжку й нервово стискав і розтискав руки.
— Послухай, Еде, — мовив італієць. — Облиш дівчину. У нас і так достатньо клопоту, щоб іще через жінок сваритися.
— Стули пельку! — гарикнув Блек і, сівши на ліжко, взявся роздавати карти.
Близько одинадцятої чоловіки почули, як до будинку повернулася Джинні, а ще за кілька хвилин долинув шум води з душу.
Блек загасив цигарку й згріб карти.
— Давай дрихнути, — сказав він. — Нам треба повернутися у ту бляшанку до світанку.
Джипо був готовий заснути хоч зараз, тож за десять хвилин після того, як вимкнули світло, він захропів.
Блек витріщався у пітьму й слухав, як Джинні ходить вітальнею, а за кілька хвилин зауважив, що у кімнаті стало темно.
Блек надавав перевагу прямим підходам до жінок, а поступове залицяння вважав просто марнуванням часу.
Він відкинув простирадло, беззвучно вислизнув із ліжка й підійшов до дверей спальні. Переконавшись, що Джипо міцно спить, Ед обережно повернув ручку, пірнув у темряву вітальні й зачинив за собою двері.
Світло миттю ввімкнулося, й Джинні привстала.
Вбрана у світло-блакитну піжаму, дівчина видавалася Блеку дуже спокусливою. Він осміхнувся, перетнув кімнату й зупинився біля дивана, розглядаючи красуню згори.
— Я вирішив скласти тобі компанію, крихітко. Посунься.
Джинні продовжувала сидіти. Вираз її синьо-зелених очей не змінився.
— Забирайся! — тихо сказала вона.
— Ну ж бо, люба, — Блек сів на край дивана. — Не поводься так. У мене є для нас двох план. Коли зі справою буде закінчено і на руках матимемо гроші, ми разом вирушимо в мандри. Я відвезу тебе в Лондон і Париж. Тобі б цього хотілося, правда?
— Я сказала — забирайся! — повторила дівчина. Еда розлютило, що вона лишалася такою спокійною і безстрашною.
— Може, мені вдасться тебе переконати, — він швидко схопив її за плечі, але раптом відчув, як щось тверде впирається йому в груди.
Блек опустив очі, й у нього перехопило подих, коли він побачив, що на нього спрямовано пістолет.
— Повільно забери від мене свої руки, — метал у голосі Джинні налякав Блека. — Повільно, інакше я тебе вб'ю.
У Блека пересохло в горлі. Неквапно й обережно він відпустив її плечі й підняв руки. Коли Ед зазирнув дівчині у вічі, його охопило страшне відчуття, що він на волосинці від смерті.
— А тепер підводься, — продовжувала Джинні. — Повільно, і не опускай рук.
Блек обережно підвівся й позадкував.
— Забирайся звідси! — дуло її пістолета було націлене на його груди. — Спробуєш полізти до мене ще раз — вб'ю. А тепер повертайся до своєї кімнати й лишайся там.
Ед глибоко вдихнув.
— Добре, крихітко. Але стережися! Я покараю тебе за це! Можеш не сумніватися!
— Тікай давай, дешевий донжуане, — сказала Джинні.
Блек зайшов до спальні й зачинив двері. Його аж трусило від люті. «Якщо вона гадає, що після цього отримає свою частку, коли гроші нарешті будуть у нас, то дуже помиляється», — подумав він, лягаючи в ліжко.
Він її покарає! Він навчить її, як наставляти на нього пістолет!
Її і цього придурка Кітсона! Він обох провчить!
Коли вони витягнуть гроші з броньовика, він вгатить кулю Кітсонові в голову, ну а щодо Джинні — час покаже.
У темряві зазміїлася жорстока посмішка Еда.
Сімсот п'ятдесят тисяч баксів — це значно краще, ніж двісті п'ятдесят. Він лежав у темряві й уявляв, що робитиме з такими грішми.
«Мабуть, — раптом вирішив він, — було б непогано позбутися й Джипо. Так, слід прибрати їх усіх».
Мільйон — це краще, ніж сімсот п'ятдесят тисяч.
І справді, весь світ у кишені!
Із мільйоном готівкою він стане королем!
Розділ дев'ятий
І
Наступні два дні минули за тим самим зразком. На світанку Блек і Джипо поверталися до фургона, а Кітсон — до хижки.
За кілька годин сонний Алекс ішов з Джинні гуляти й проводив з нею цілий день. Вони плавали, каталися озером на човні й гуляли.
Блек сидів у фургоні на підлозі й читав газети, доки Джипо гарував над дверима броньовика.
Новини видавалися підбадьорливими. Поліція й армія були повністю збиті з пантелику. І хоча пошуки тривали, але в заявах поліції вже вчувалася нотка безпорадності. Зрештою, вони прийшли до висновку, що панцерник кудись відвезли в іншому транспорті. Інакшого варіанта не було: ну як іще він міг зникнути безслідно? Припускалося, що панцерник уже за межами країни. Тепер пошуки проводилися в радіусі п'ятиста миль, а нагороду підняли до п'яти тисяч доларів.
Двісті солдатів і поліціянтів прочісували Фокс-вуд, а літаки досі патрулювали дороги. Рано чи пізно, оголосила штаб-квартира армії, панцерник має бути знайдено. Фізично неможливо ось так зникнути й лишатися непоміченим!
У поліції й армії були свої клопоти, а у Джипо й Блека — свої.
Важка дводенна праця Джипо не дала ніяких результатів.
Він весь день сидів на стільці у пекельній спеці фургона, рухаючи циферблат, і прислуховувався, пітнів, лаявся і знову прислухався. Але друга цифра вперто відмовлялася ставати на місце.
Блеку було нічого робити, окрім як читати газети й спостерігати за Джипо, а тому його нерви напружилися до краю. До всього додавалася нестерпна духота у фургоні й напружене очікування того, що будь-якої миті проявиться друга цифра. Крім того, його доводила до сказу думка, що Джинні з Кітсоном на свіжому повітрі насолоджуються собі життям.
«Звісно, навіть якщо Кітсон і відбитий бовдур, — говорив сам до себе Ед, — дотепер він уже встиг справити враження на дівчину. Жоден чоловік, що провів із жінкою цілі три дні, не міг не справити враження». Якби він, Блек, лишився із Джинні хоча б на дванадцять годин, вона б уже підпала під його чари. Тож думка про те, що Алекс із Джинні лише вдвох, крапала отрутою ревнощів на його виснажені нерви.