Психологічні дослідження, власне, стали Бландовою спеціалізацією. Його зондування підсвідомості Америки на початку Депресії вважається класикою, і всі визнають, що воно підвищило достовірність «виборів» Рузвельта 1932-го. Більшість колег Бланда вважали показну ненависть до ФДР корисною, проте сам Бланд був надто задоволений і позами не переймався. Для нього ФДР був саме тим, що треба: Гарвард, пов’язаний з грішми — новими і старими, гурт і роздріб, Гарріман і Вайнберґ: американський синтез, раніше не помічений, нині відкриває шикарні можливості, і всі вони групувалися під визначенням «контроль», своєрідним кодовим словом для обізнаних — цілком у лад із прагненнями Бланда та інших. За рік Бланд увійшов до Ділової консультативної ради, утвореної під керівництвом Свопом з «General Electric», чиї уявлення про «контроль» мало чим відрізнялися від уявлень Вальтера Ратенау з німецької «GE». Хай би чим займався підрозділ Свопа, діяли вони таємно, ніхто не спромігся зазирнути у їхні досьє. Та й Бланд нікому не збирався розповідати.
Після Першої світової він заприятелював із Доглядом за Чужоземним Майном. Їхнім обов’язком було давати лад конфіскованим німецьким капіталовкладенням у США, тут крутилася сила грошей із Середнього Заходу, тож Бланд встряг у Велику Пінбольну Халепу, а таким чином, і в Масонство. І через таку собі Хімічну фундацію — назви-прикриття тими днями давали без фантазії — ДЧМ продав Бландові кілька перших патентів Ласло Джемфа, а до того ще й американське представництво берлінських «Glitherius Paint & Dye». Кілька років потому, 1925-го, складаючи себе докупи, «IG» викупили у Бланда 50 % американського «Glitherius», і Бланд свою частку використав для контролю патентів. Бланд отримав готівку, цінні папери та контрольний пакет у берлінській конторі «Glitherius», якою керував єврей на прізвище Пфляумбаум, той самий, на котрого працював Франц Пьоклер, поки заклад не згорів, а Пьоклер знову не опинився на вулиці. (Втім, у нещасті дехто вбачав руку Бланда, але провину поклали на єврея, якого трахнули в судовому порядку, наклали арешт на майно і довели до повного банкрутства, а згодом вирядили на схід із численними співвітчизниками. Мусимо також продемонструвати певний зв’язок між Бландом і власниками «Ufa», які того ж вечора відіслали Пьоклера з афішами до Райнікендорфа на доленосну зустріч із Куртом Мондауґеном і «Verein fur Raumschiffahrt», — не кажучи вже про окремі зв’язки з Ахтфаденом, Нерішем і рештою оточення «S-Gerät», — й отоді у нас складеться параноїдна схема, гідна такого ймення. На жаль, до 1945 року рівень майстерності не досяг рівня, що допускав би таку вибірку даних, а якби й досяг, Бланд чи його наступники й уповноважені могли б вантажівками завозити програмістів, щоб інформація на виході не становила небезпеки. Таких, як Слотроп, найпалкіших поборників справедливості, повертали у мрії, психічні розлади, знамення, криптографії, наркоепістеміології — нехай танцюють у царинах жаху, суперечностей та абсурду.)
Після пожежі у Пфляумбаума зв’язки між Бландом і його німецькими колегами довелося відроджувати, на це пішло кілька років. У часи Депресії Бланд опинився в Сент-Луїсі, спілкувався з Альфонсо Трейсі, випускником Принстону 1906 року, членом Сент-Луїського заміського клубу, що серйозно цікавиться нафтохімією. Місіс Трейсі з оберемками квітів бігала то в будинок, то з будинку, готувалася до щорічного Балу Потайливого Пророка, а сам Трейсі переймався приїздом із Чикаго молодиків у яскравих смугастих костюмах, двоколірних туфлях і хвацько насунутих крислатих капелюхах та з уривчастою, стакатовою говіркою, як у «томпсонів».