— Сувеніри для Пойнтсмена, — зітхає Маффідж, стягуючи хірургічні рукавички. — Вколіть його ще раз. Хай ліпше засне, а в Лондоні хто-небудь пояснить йому ситуацію.
Маффідж вмикає двигун, здає півколом назад і неквапом рухається в бік дороги, безмежне море незворушно мовчить за спиною.
Тим часом «У Путці» Слотроп згорнувся калачиком на хрустких простирадлах поруч із Соланж, спить і бачить «Цвьольфкіндер», до нього всміхається Б’янка, і вони катаються на чортовім колесі, кабінка перетворюється на кімнату, якої він ще ніколи не бачив, у циклопічному багатоквартирному будинку завбільшки, як ціле місто, коридорами можна їздити на авто чи на велосипеді, уздовж них ростуть дерева, у кронах співають пташки.
«Соланж», як не дивно, також марить Б’янкою, хоча й трохи з іншого погляду: її сон про власне дитя, Ільзе, вона згубилася і їде Зоною у довгому товарняку, який, схоже, ніколи не зупиняється. Не сказати, що Ільзе нещасна, та й батька наче не шукає, але перший сон Лені в руку. Вони її не використають. Сталися зміни, від’їзд, а ще є несподівана підтримка цих чужинців, і гра у хованки серед потрясінь плинкого Смирення, яка ніколи не згине остаточно, слабенька надія на порятунок…
А нагорі такий собі Мьольнер із валізою нічної здобичі — мундир американського майора з документами і два з половиною унції кокаїну — втовкмачує кошлатому американському матросові, що пан фон Ґьолль дуже заклопотаний, у нього справи на півночі, наскільки Мьольнер знає, і пан фон Ґьолль не доручав йому, Мьольнеру, привозити до Куксгафена ніяких паперів, жодних звільнень у запас, паспортів, геть нічогісінько. Схоже, що матросів приятель помилився. Дуже шкода. А може, це лише тимчасова затримка, треба ж зрозуміти, що на підробку потрібен час.
Бодін дивиться йому в спину, не підозрюючи, що у валізі. Альберт Криптон напився до непритомності. Заходить Ширлі, очі блищать, схвильована, в чорному поясі з підв’язками і в панчохах.
— Гм-м, — мовить вона і якось дивно дивиться.
— Гм-м, — каже матрос Бодін.
— А все одно у битві під Клином платили по десять центів.
Отже: він простежив батарею Вайссмана від Голландії, через солончаки, люпин і коров’ячі кістки, і відшукав оце. Добре, що не вірить у забобони, інакше сприйняв би за пророцтво. Безперечно, цілком розумне пояснення існує, однак Чичерін ніколи не читав «Мартіна Ф’єрро».
Він спостерігає зі свого тимчасового командного пункту в ялівцевих заростях на пагорбі. Бачить у бінокль двох людей, білого й чорного, обоє з гітарами. Довкола зібралися містяни, але ними Чичерін нехтує, залишивши в полі зору лише сцену тієї ж конструкції, що й на співочому змаганні юнака і дівчини посеред плаского степу в Середній Азії десять з гаком років тому — збіг протилежностей, з якого зрозумів, що близький до Киргизького Світла. А що це означає цього разу?
Небосхил над головою посічений і твердий, мов скляна кулька. Він знає, що Вайссман установив «S-Gerät» і запустив 00000 десь неподалік. Очевидно, Енціан не дуже відстав. Усе відбудеться саме тут.
Але доведеться зачекати. Колись це було б нестерпно, але, втративши з поля зору майора Марві, Чичерін поводиться обережніше. Майор був ключовою фігурою. У Зоні є кому чинити спротив. А що то за радянський особіст, який з’явився саме перед фіаско на вирубці? Хто доніс Шварцкомандо про наліт? Хто ліквідував Марві?
Він чесно намагався не вірити в Ракетний картель. Після осяяння тої ночі, коли Марві пиячив, а Чорт Чикліц співав осанну Герберту Гуверу, Чичерін шукає докази. Герхардт фон Ґьолль зі своїм корпоративним восьминогом, чиї мацаки обплели у Зоні все, що рухається, тут, видно, теж при ділі, свідомо, або й сам того не відаючи. Того тижня Чичерін уже був готовий вилетіти назад, до Москви. У Берліні він зустрічався із Мравенком, людиною з ВІАМ. Стрілися в Тирґартені, два офіцери наче просто шпацірували собі на сонечку. Робочі бригади засипали вибоїни у бруківці, припліскували згори лопатами. Повз них тріскотіли велосипедисти, такі ж кістляво-функціональні, як їхні веломашини. Під затінок дерев повернулися гуртики цивільних і військових, сиділи собі на повалених стовбурах чи колесах від вантажівок, длубалися в мішках і валізах, займалися дрібними справами.
— Маю для вас лихі новини, — втішив Мравенко.