— А Партія призначила в цю «Sparte IV» людину з абвера?
— Та мусили, не знаю тільки, з SD чи з SS. Їх усюди було рясно. Пригадую, один чоловічок в окулярах із товстезними скельцями раз чи двічі виходив з кабінету. Одягнутий у цивільне. Прізвища не знаю.
— Стежили? — Роджер заметушився, пригладжує волосся, поправляє краватку, торкає вуха, ніс, хрускотить суглобами пальців. — «IG Farben» почали стежити за Слотропом? Ще до Війни? Але, Мілтоне, навіщо?
— Дивина, правда? — Побачимось, скік за двері без жодного зайвого слова, а Роджер лишився один, і перед ним починає розтікатися непривітне маєво краєчка одкровення, сліпучого серпика десь на периферії мозку. Отже, «IG Farben»? Містер Пойнтсмен дружить, і тепер майже винятково, з вищими ешелонами ІХТ. У тих картельна угода з «Farben». Покидьки. Таж він, схоже, про Слотропа знав від самого початку. Оборудки з Джемфом були прикриттям для… от і спробуй дізнайся, що за херня тут відбувається.
Дорогою до Лондона (Пойнтсмен забрав у нього «ягуара», тому Роджер на мотоциклі з гаража ПОТОКу, чий парк складається з одного мотоцикла й одного «морріса» практично без зчеплення) Роджерові спало на думку, що Пойнтсмен навмисне підіслав Ґлоумінґа, такий собі тактичний прийом у цій Нейленд-Смітовій кампанії, яку Пойнтсмен, очевидно, провадить (той володіє повним зібранням великої маніхейської саги Сакса Ромера і останнім часом узяв за звичку забігати будь-коли, зазвичай, коли Роджер спить чи хоче спокійно посрати, і буквально висить над душею, стовбичить перед вбиральнею, читає вголос значущі витяги з тексту). Пойнтсмен не гребує нічим, гірший за старого Пудинга, геть втратив стид і совість. Використовує кого завгодно — Ґлоумінґа, Катьє Борґесіус, Пірата Прентіса, і ніхто не (Джесіка) врятується від його (Джесіка?) макіавеллівських прийомів…
Джесіка. Ох. Так аякжеаякже Мехіко курвий ти недоумок… не дивно, що 137-ма ходила колами. Не дивно, що накази Джесіці надходили з Недосяжних Високостей. А сам він ягнятком скакав довкола рожна, розпитував Пойнтсмена, чи не можна що-небудь вдіяти… Бовдур. Бовдур.
Він прибуває у «Дванадцятий дім» на Ґеллаго-М’юз у смертовбивчому настрої. Велосипедні злодюжки біжать провулками, старі профі женуть залізних коней у пристойному темпі колоною по троє. Біля вікон чепуряться молодики з охайними вусиками, у баках зі сміттям порпаються діти. По кутах двориків кружляють офіційні папери, скинута шкура визволеного Звіра, на вулиці чомусь всохло дерево, перетворилося на шпичастий чорний труп. На щиток переднього колеса Роджерового мотоцикла горічерева падає муха, з десяток секунд корчиться, а потім складає тендітні крильця з прожилками і здихає. Раз — і по всьому. Таке у Роджера вперше. Над головою «коробочкою» пролітають Р-47, по чотири галочки заразом, ЧервонийБілийСинійЖовтий, незмінна форма у білястому небі, ескадрилья за ескадрильєю — військові навчання, а чи то чергова війна. За рогом працює тинькар, замазує подовбану бомбою стіну, на кельму набрано спокусливий, наче вершковий сир, тиньк, він працює незвичною кельмою, успадкованою від покійного приятеля, і в перші дні колупає стіну, як учень, блискуче лезо ще не лягло по руці, сили в кельми більше, ніж тинькар уміє вкласти… Генрі був чолов’яга дебелий… Муха, яка і не думала здихати, розгортає крильця й летить дурити ще когось.
Ну гаразд, Пойнтсмене, він тупотить у «Дванадцятий дім», грюкає по пресованих плитах через сім коридорів і прольотів, а секретарки довгими руками тягнуться до телефонів дідько забирай де ж ти…
У кабінеті нема, однак сидить Ґьоза Рожавьольдьї і намагається влаштувати Роджерові нагінку.
— Юначе, та вже май-те со-ром отаке роби-ти.
— Стули пельку, мурло трансильванське! — реве Роджер. — Я шефа шукаю, допетрав, тільки дригнешся, і групу 0, резус негативний, більше не спробуєш, Джексоне, твої ікла вівсянкою плямкати не зможуть, коли я з тобою покінчу… — Сполошений Рожавьольдьї задкує за бак з водою, намагається захищатися, пробує вхопити гвинтовий стілець. Сидіння злітає, і він лишається із самою лиш основою, яка, до всього ж, має в основі хрест.
— Де він? — це безвихідь, Роджер стискає зуби не впадай в істерику, це непродуктивна розкіш, з нинішньою безпорадністю ти не можеш її собі дозволити… — Колися, педрило, або тобі ніколи більше не бачити труни зсередини…
Цієї миті влітає секретарка, куца на зріст, але нахабна, такий собі пампушок, і починає лупцювати Роджера по литках податками на надприбуток англійської ливарної компанії у 1940–1944 роки, яка, так сталося, має спільний з «Vereinigte Stahlwerke» патент на сплав, використаний у муфтах трубопроводу подачі рідкого кисню, який ішов на корму до «S-Gerät» в А-4 під номером 00000. Втім, Роджерові литки не вміють сприймати інформацію такого штибу. Із секретарки злітають окуляри.