Будь-які розмови про трансцендентність Лампочки, безперечно, були відвертою підривною діяльністю. «Phoebus» виходив з ефективності лампочок — співвідношення корисної потужності на виході до потужності на вході. Мережа потребувала, щоб це співвідношення було якнайменшим, у такий спосіб продавалося більше струму. З другого боку, низький коефіцієнт корисної дії призводив до більшої тривалості світіння, а це спричиняло зниження продажів лампочок. Спочатку «Phoebus» намагався підвищити опір нитки розжарення, поступово зменшуючи у такий непомітний спосіб термін служби, — аж тут Мережа відчула скорочення доходів і почала обурюватися. Крок за кроком обидві сторони досягли компромісу щодо часу експлуатації лампочки, що обом сторонам мало б принести достатньо грошей, а витрати на кампанію проти викрадання лампочок вирішили чесно розділити навпіл. Водночас здійснили майстерну атаку на закоренілих кримінальників, які цілковито відмовилися від лампочок і світили свічками. «Phoebus» уклав довгострокову угоду із М’ясним Картелем, так відрегулювавши обіг жиру, що вміст цього продукту в м’ясі на продаж мав бути надзвичайно високим попри зростання захворювань серцево-судинної системи, а той жир, що таки зрізали, йшов на виробництво мила — у ті часи саме наростав мильний бум. Згідно з дослідженнями Інституту Бленда, споживачі були надзвичайно зацікавлені у лайні. Навіть за таких умов м’ясо і мило залишалися для «Phoebus» незначною дрібницею, значно більшу вагу мав, наприклад, вольфрам. Тому ж то «Phoebus» аж ніяк не мав наміру скорочувати тривалість життя лампочок, перевиробництво вольфрамових ниток з’їсть наявні ресурси металу — одним з найбільших у світі його джерел був Китай, що також порушувало дуже делікатне питання східної політики, — і зірве домовленості, яких досягли «General Electric» і «Krupp» щодо обсягу виробництва карбіду вольфраму, місця і часу його виробництва, а також щодо цінової політики. Домовилися про 37–90$ за фунт у Німеччині і 200–400$ за фунт у США. Угода безпосередньо позначалася на продуктивності верстатів, а отже, і на всіх галузях легкої та важкої промисловості. Коли прийшла Війна, дехто почав думати, що непатріотично з боку «General Electric» надавати Німеччині стільки переваг, але не ті, хто ухвалює рішення, не хвилюйтеся.
Байрон світиться собі й дедалі чіткіше бачить суть схеми. Він навчається налагоджувати зв’язок з іншими електроприладами — у будинках, на виробництві, на вулиці, й кожен має, що розповісти. У його душі складається схема (Seele, як називали у Німеччині серцевину перших вугільних ниток розжарювання), і що величнішою та чіткішою вона стає, то у більший відчай впадає Байрон. Одного дня він дізнається геть про все і залишиться, як завжди, безсилим. Його юнацькі мрії про організацію всіх лампочок світу видаються тепер нездійсненними — Мережа широко розгалужена, всі повідомлення легко перехоплюють, та й зрадників удосталь. Зазвичай пророки довго не живуть — їх одразу вбивають або влаштовують аварію, вони змушені зупинитися і замислитись, і здебільшого відступають — але Байрону судилася ліпша доля. Він приречений на вічність, знати правду, але не мати сили бодай щось змінити. Більше він не намагатиметься зіскочити з колеса, гнів і розчарування все наростатимуть, і Байрону — бідолашній, неправильній електролампочці — з часом усе це почне подобатися…
Ласло Джемф іде вздовж каналу, де тепер цілими зграями купаються собаки: борсаються собачі голови, підстрибують вгору-вниз посеред шумовиння… собачі голови та шахові коні є і в повітрі над таємними авіабазами, у найгустіших туманах, де температурні умови, тиск і вологість утворюють Шпрінґер-форми, їх відчує налаштований літун, побачать радари, а безпорадні пасажири час від часу можуть зауважити краєм ока крізь крихітний ілюмінатор, як за пеленою пари… це добрий Пес, Пес, у якого жодна людина не виробляла умовного рефлексу, він з нами на початках і при закінченні, у мандрах, у котрі ми маємо вирушити, безпомічні, але не проти волі… Складки на Джемфовім костюмі вихиляються, як од вітру листя півників на задньому дворі. Полковник залишається у Щастиграді один. Сталеве місто його затягує, розсіяне світло лягає білою смугою на кожну з великих споруд, вишикуваних за модуляцією досконалої сітки вулиць, кожна вежа зрізана на різній висоті — і де Гребінь, що прочеше все це та відновить колишню досконалість картезіанської гармонії? де великі Ножиці з небес, що підправлять Щастиград?
Нема потреби у крові та насильстві, але полковник задирає голову, що запросто може виявитися капітуляцією: його горло відкрите для болеопромінення Електричної Лампочки. Педді МакҐоніґл — єдиний свідок, і він, енергосистема з власними мріями, бажає прибрати полковника з дороги аж ніяк не менше за інших. Едді Пенсьєро, коли його тремкі м’язи огортає блюз, тужливий, смертельний блюз, тримає ножиці, як перукар не мав би тримати. Вістря, здригаючись в електричному конусі, дивляться вниз. Рука Едді Пенсьєро намагається схопити сталеві кільця, ті вислизають із пальців, а полковник, відкинувши голову, підставляє яремну вену, видно, йому вже несила терпіти…