— Йти і слухати, авжеж, оберсте. Але я піду.
Він підводиться, дуже офіційно і по-джентльменському подає руку, криво всміхається і почувається блазнем. Її ж усмішка підноситься вгору, як у пустотливої Офелії, яка щойно окинула поглядом країну божевільних і якій кортить втекти з двору.
Зворотний зв’язок, усмішка-до-усмішки, притирання, вагання — все це сходиться до: нам ніколи не пізнати одне одного. Сяючі, чужі, ля-ля-ля, пішли послухати про фінал того, кого обоє любили, до того ж ми чужинці в кіно, приречені на різні ряди, проходи, виходи, повернення додому.
Далі, в іншому коридорі, гучно дзижчить бур, димить, от-от зламається. Брязкають таці і сталеве приладдя, безневинний і добрий звук за знайомими хвилями пари, жир на межі згіркнення, сигаретний дим, мильна вода, дезінфекція — кафетерій у розпал дня.
Ще є за що триматися…
Вам потрібні причини і наслідки. Нехай буде так. Танатца змило за облавок «Анубіса» тим самим штормом, який забрав і Слотропа. Його врятував поляк, власник бюро ритуальних послуг, він повеслував на човні у бурхливе море перевірити, чи не вдарить у нього блискавка. Сподіваючись притягти електрику, трунар вбрався у складний металічний костюм — подібний одягають водолази — і вермахтівський шолом, у якому зробив кілька сотень дірок, вставивши гайки, болти, пружини і різноманітні провідники, від чого весь дзенькає, щойно кивне або затрясе головою, а це стається досить часто. Такий собі бінарний попутник, на все відповідає «так» або «ні», і чорно-білі шахівниці дивних форм і текстур квітнуть дощової ночі навколо нього і Танатца. Відколи прочитав в американській пропагандистській листівці про Бенджаміна Франкліна із повітряним змієм, блискавкою та ключем, його переслідує думка спіймати блискавку головою. Якось уночі його осяяло (хоча й не так, як мріялося), що саме цієї миті по Європі ходять сотні, а може, й тисячі, людей, в яких вдарило блискавкою і не вбило. Тільки уявіть, що вони можуть розповісти!
Про що в листівці не згадали, так це про те, що Бенджамін Франклін був масоном і полюбляв космічні форми розіграшів, одними із них могли бути й Сполучені Штати Америки.
Вся річ у неперервності. У житті більшості людей злети і падіння відбуваються поступово, це така собі синусоїда з першими похідними в кожній точці. Їх ніколи не б’є блискавкою, вони знати не знають про катаклізми. А ті, кого б’є, опиняються в точці особливій, у точці переривання життєвої кривої — а ви знаєте, яка саме швидкість зміни функції у параболічній точці? Нескінченна, ось яка! До того, одразу за точкою — мінус нескінченність! Скажіть, як вам така несподівана переміна? Нескінченні милі за годину змінюються тією ж швидкістю у зворотному напрямку, себто реверсом, і все це за Δt завбільшки з комарину гепу або завтовшки з руду волосинку на потці. Оце, хлоп’ята, і означає бути вдареним блискавкою. Ти наче на вістрі гірського піку, і не думай, що на цій моторошно-червоній висоті не ширяють ягнятники, дожидаючи нагоди тебе схопити. Так-так. На них охляп сидять гноми у пластмасових масках, які, так уже сталося, схожі на знак нескінченності — ∞. Дрібнолюдці з підступними брівками, гостренькими вушками і лисенькими макітерками, хоча дехто з них носить дивовижні чужоземні головні убори, і це не звичайні робінгудівські зелені федори, аж ніяк, — це капелюшки Кармен Міранди, скажімо, банани, папая, виноградні грона, груші, ананаси, манго, а най тя когут копне, навіть кавуни — а є ще кайзерівські шпичаки часів Першої світової, дитячі чепчики і наполеонівські трикутні капелюхи з і без N на них (уже не кажучи про червоні костюмчики і зелені плащики), ну так от, вони нахиляються до вух жорстоких птахів і шепочуть, чисто тобі жокеї, ану хапни його, тотого виродка, як приречену мавпу з Емпайр-стейт-білдинґ, але тобі не дадуть впасти, понесуть геть, туди, звідкіль їх прислали. Там усе скидатиметься на світ, який ти покинув, але буде трохи інакшим. Між подібним та ідентичним, видно, існує ще один різновид схожості, який полює на блискавкоголових. Це ще один світ, накладений на попередній, на позір наче такий самий. Ха-ха! Але ж блискавкобахнуті це добре знають! Хоча можуть і не знати, що знають. Ось трунар і вирушив сьогодні у шторм — довідатися.
А чи цікавлять його інші світи, що вирядили карликових посланців на спинах орлів? Не. Ще він не має бажання писати антропологічну класику, де всі вдарені блискавкою гуртувалися б у якусь субкультуру, навіть таємно організовану, рукостискання з чирканням гострим кінчиком нігтя, щомісячний часопис для втаємничених «Нікель до нікеля…» (назва доволі невинна, такий собі старий Бен Франклін після інфляції, якщо не знати другої частини вислову: «…і набереться стратегічний запас». А звідси стає справжньою цитата нікелевого магната Марка Ганни: «Політикою ви займалися доволі довго, щоб знати, що ніхто на громадській посаді нічого громаді не винен». Тому справжньою назвою є «Досить довго», яку знають Ті, Які Знають. Якщо таким чином розглядати кожне число часопису, текст дасть багацько надзвичайно цікавих повідомлень). Для сторонніх це приємний клубний бюлетень: в останні вихідні квітня Джед Планкітт влаштував барбекю для Айовсього Осередку. Чули про Змагання з Амперажу, Джеде. Ну що ж, не пощастило! Але до наступного барбекю буде як нова копійка… Мінні Калькінз (Осередок 1,793) на Великодні Свята одружилася з каліфорнійським торговцем дротяними сітками на двері. Прикро визнавати, але для членства він непридатний, принаймні, наразі. Але, попри всі ті дротяні сітки на двері, ми триматимемо пальці схрещеними!.. Ваш Редактор отримує дуже багато «Як ся так стало?» щодо Весняного З’їзду в Декатурі, коли на благословенні згасло світло. Раді повідомити, що причини збою живлення нарешті з’ясували, його викликав потужний стрибок напруги на лінії. «Щось на зразок електричного прибою, — вважає Генк Фаффнер, наш електрик-на-місці-пригоди. — Перегоріли всі лампочки, вся стеля у закопчених стерильних яйцях». Дуже поетично, Генку! Аби ви ще знали, звідки цей електричний пік принесло…