Поки четвірка вбирається, голоси якийсь час ще співають — залежно від того, наскільки їм цього хочеться: Міртл виставляє напоказ щедрий обшир струнких ніжок, а Максиміліан хтиво зазирає під спідницю юної говіркої кралі, викликаючи ніякові смішки хлопчакуватого Марселя, трохи всім цим збентеженого.
— А тепер, — Слотроп з улесливою пришелепуватою усмішкою, — час зробити Освіжаючу Перерву! — І вже він у льодовні, не встигає навіть стихнути відлуння Міртлиного «Христе-Боже»… — від світла крихітної холодної лампочки його обличчя наливається синявою літньої ночі, тінь-дитя Бродеріка і Наллін, їхній нерозкаяний почварний син, який народився з гідравлічними обценьками замість рук і вміє ними лишень загрібати… і з серцем, що чутно булькає, немов у животі кумедного товстуна… але погляньте, наскільки байдужим, наскільки незалежним його обличчя було ті півтори секунди у відблиску старої кустарної льодовні, що гомонить «кельвінаторсько»-бостонським діалектом:
— Ти заходь, Тайроне, тут у мене у животику дуже файно і затишно, купа всякого добра: і «Моксі», і чималенькі «Бейбі-Рути»… — Він простує поміж полицями, що милями-й-милями, та між горами їжі чи продовольчими містами Кригландії (тільки обережніше, бо тут фашизмом може відгонити, за солодощами карамельної барви причаївся термодинамічний елітизм найвищого ґатунку — лампочки можна замінити свічками, а радіо може заткнутися, але головна функція Електромережі у цій Системі — справа льодовні: заморожувати бурхливі цикли доби, щоб зберегти цей маленький світ без запахів, цей куб незмінності), долає хребти селери, дещо оддалік яких громадяться понадписувані блискучі склянки з сиром, ковзається на маслі, цямкає кавуном до самісінької шкуратини, а тоді ясніє і світиться, проминаючи банани, позирає вниз на мідянку патьоків плісняви по зашкарублому рельєфу старої, вже нерозбірливої запіканки… банани! хто-хто поклав сюди банани…
Чикіта Банана каже не можна! Шось страшне може статися! І хто ж таке зробив? Мабуть, не Мамуня, а Гоґан просто втелющився в Чикіту Банану, Тайрон багато разів заходив до кімнати і бачив, що братик сидить, приліпивши етикетку від банана собі на роздрочену пуцьку, щоб було зручніше, сам поринув у мастурбаційну фантазію: всадити б тій манірній, хай і старшій, латиноамериканці у капелюшку, навіть не капелюшку, а велетенському фруктовому базарі і з широкою грайливо-зухвалою усмішкою: «Ай, ай, які ж ви, янкі, пристрасні!..» — та-а ще, але ні, Татуньо навряд, Татуньо нізащо не схоче, але якщо це (стає холодніше?) ніхто з нас, тоді (що відбувається з платівкою Спайка Джоунза «Прям у фюрерову пику», яка грає десь у вітальні, чому звук стихає?)… якщо це не я ненавмисно (озирнися, десь риплять завіси), і тоді це може означати, що я божеволію (а чого це лампочка яскравішає, що таке…) ХЛЯП, ну, хай би хто тим був, що так безглуздо знехтував радіорекламою «United Fruit», він щойно зачинив юного Тайрона у льодовні, і тепер йому доведеться розраховувати тільки на Міртл, щоб витягла його звідси. Соромно, хай йому…
— Правильно думаєш, начальнику.