У Частині III вона на дні річки. Утоплениця. Її утробу сповнюють різноманітні форми. «Як русалку її зуживши» (рядок 7), вони перетягують її зеленими річковими глибинами. «І коли все знову скінчилося,/ Старий Сквалідоссі, орач глибочіні,/ Що цілий день сіяв,/ Бачить мідянкою вкрите лоно її» (рядки 10–13) і витягує її на поверхню з води. Він — класичний бородатий Нептун з безпристрасним старечим обличчям. З її тіла назовні вивергається потік різноманітних істот: восьминогів, північних оленів, кенгуру. «Хто розкаже про життя,/ Що з її виходять лона?» Сквалідоссі краєм ока бачить лишень частину дивовижного потоку, бо саме тягне її на поверхню, а нагорі тихе сонячне озеро чи ставок, береги поросли травою, затінені верболозами. Всюди висне і дзижчить комашня. Тепер головний колір — зелений. «І щойно вони спливли до сонця,/ Її труп у глибокій воді спочив,/ І в теплих глибинах літа/ Розійшлися істоти шукати/ Кожна вірне своє кохання,/ А у високості дня / Річка далі мирно води несла…»
Ніяк не може здихатися цього сну. Чіпляє наживку, сідає навпочіпки біля води і закидає волосінь у Шпрее. Одразу закурює солдатську цигарку і довго не рухається, аж нарешті туман стелиться білизнóю крізь прибережні будинки, десь угорі, невидимі, гудять військові літаки, а глухими вуличками гасають і брешуть собаки.
Без людей інтер’єр набуває сталевого відтінку, коли ж людей повно, то зеленого, оптимістичного кислотно-зеленого. Крізь ілюмінатори сонце падає на горішню частину переділок (крен «Rücksichtslos[457]» незмінний — 23°27’) і ряд сталевих умивальників унизу. В кінці кожного гальюнного відсіку можна випити кави і повитріщатися на голих жінок у механічних автоматах «піп-шоу». У нижніх чинів дівчата підстаркуваті, не такі гламурні, геть не тевтонського штибу, а всі апетитні та расово правильні кралі дісталися, natürlich, офіцерам. Такі от нацистські викрутаси.
Сам по собі «Rücksichtslos» — приклад іншого пунктику, спеціалізації, бо це судно — судно Туалетне, тріумф німецької манії довести все до краю. «Якщо будинок природний, — торочили перші енергійні прибічники Туалетного Корабля, — то й родина, що живе у будинку, також природна, і будинок — видима того ознака — за димчастими окулярами і під стриженими їжаком посивілих чуприн ані дрібки віри у власні слова, жваві макіавеллісти ще не достигли для параної, — і якщо вбиральня у будинку — то будинок органічний! ха-хах» — виспівують і дражняться, показують пальцем на кремезного білопикого інженера із зализаним назад волоссям на проділ, той достеменно буряковіє і втуплюється у коліна під добродушні смішки колег, бо мало не забув про цей момент (сам Альберт Шпеєр у сірому костюмі зі слідами крейди на рукаві — обіперся на переділку позаду, руки на поясі, дуже схожий на американського кіноковбоя Генрі Фонду, він уже й думати забув про природність будинку, проте у нього пальцями ніхто не тицяє, чин має переваги). — «То виходить, що Туалетний Корабель для Kriegsmarine[458] — те ж саме, що туалет для будинку, бо ж Флот — природний, ми всі про це знаємо, ха-хах!» (Генеральський, а може, Адміральський сміх.) «Rücksichtslos» мав стати флагманом усієї Туалетної Geschwader[459], але квоти на сталь у Флоту забрали задля ракетної програми А-4. Так, це здається незвичайним, але треба пам’ятати, що на той час Деґенкольб уже очолив Ракетний комітет, тож мав достатньо повноважень і настирливості, щоб оббирати інші роди військ. Отже, «Rücksichtslos» — єдиний у своєму роді, тож, славні колекціонери старовинних кораблів, якщо ви є на ринку, покваптеся, бо «GE» уже поряд і до нього придивляється. Щастя, що хоч більшовики не накинули на нього оком, правда, Чарльзе? А Чарльз тим часом щось дряпає на своєму планшеті, ніби щось ретельно занотовує, а насправді записує спостереження про довколишні події. Наприклад: Всі вони стежать за мною, або Лейтенант Рінсо надумав мене вбити, ну і, безперечно, найнадійніше Він теж із них, і якоїсь ночі я таки його зловлю, а колега Чарльза Стів тим часом уже й забув про росіян, припинив інспекцію змивного клапана й уважно придивляється до цього Чарльза, бо пошукову команду собі не вибираєш, якщо ти тільки-тільки після школи, і ось тепер ти тут, у самісінькій сраці, і не хтось, а хлопчик на побігеньках… чи як його, той, хто завжди передасть? Хто я? Чого хоче від мене «GE»? Це що, якесь дивне покарання з боку компанії або, хай Бог милує, довічне заслання? Я — кар’єрист, і вони при бажанні можуть мене і двадцять років тут маринувати, і ніхто про те не знатиме, спишуть як накладні витрати. Шейла! А що я скажу Шейлі? Ми заручені. Ось її світлина (волосся кучериками, як хвилі у бурхливому морі, ну, як у Рити Гейворт, очі, якби то був кольоровий знімок, мали б золотаві повіки з рожевою облямівкою, а рот — наче булочка від хотдога на рекламному щиті). Ми на Бі-зон-Байю
Так, знаєш, коли ти молодий і дужий [«У-сі» у нашому випадку — це повний туалетний борт хвацьких хлоп’ят із самого Скенектеді в рогових окулярах і моряцьких черевиках, які виспівують цей речитатив], ти, як годиться, ходиш до церкви, і насправді дуже прикро, коли на тебе зненацька накидається зграя техаських комарів і відкидає назад років на двадцять. Ці хлопці навколо достоту такі самі, як і ти, може, когось із них ти навіть бачив сьогодні на вулиці, але не впізнав, бо розум твій наче у немовляти — через тих клятих комарів, які дісталися до тебе і наробили лиха. А ми насипали інсектициду, накидали, як бомб, цитронели, і все намарне, хлопці. Розмножуються швидше, ніж ми їх знищуємо, і що нам тепер — підібгати хвости, і хай вони собі тут живуть у Бізон-Байю, де моя дівчина Шейла змушена дивитись на огидну поведінку тих… почвар, невже ми дозволимо їм і далі існувати?
Так, важко сказати, хто з цих двох більший параноїк. Стіву вистачить нахабства, щоб наговорити на Чарльза. Серед кумедних графіті прийшлих математиків:
та інших подібних дурниць вони забиваються у вузьку ковбасу гальюна, двоє старо/молодих чоловіків, ноги підламуються і вже не дзвенять на похилій сталі палуби, постаті стають усе розмитішими, що більшає відстань, аж ось їх і геть не видно, тільки порожній відсік, S-подібні шпиці автоматів «піп-шоу», дзеркала на величезній кривій повторюють одне одного, кадр за кадром. Усе до самого кінця сегменту кривої — наче частина «Rücksichtslos», від цього судно видається вагітним і має право позачергового проходу. «Мораль екіпажу, — шепочуться хитруни на засіданнях у Міністерстві, — забобони моряків. Дзеркала опівночі. Але ж ми знаємо, адже так?»
Офіцерські ж гальюни обшито червоним оксамитом, оздоблено відповідно до Інструкції з техніки безпеки 1930-х, на всіх переділках — фотографіті, зображення Страхітливих Катастроф з Історії Німецького Флоту. Зіткнення, вибухи порохових погребів, затоплення підводних човнів — саме те, що треба, якщо ви офіцер і у вас закреп: хитруни часу не марнували. Командному складу діставалися цілі апартаменти, окремі душові та ванни у підлозі, манікюрниці (переважно з добровольців із BDM[462]), парильні, масажні столи. Тут — для рівноваги — переділки та стелі прикрашено величезними фотографіями Гітлера за різноманітними справами. А туалетний папір! А туалетний папір, квадратик за квадратиком, укритий карикатурами на Черчілля, Айзенгавера, Рузвельта, Чан Кайші, є навіть штатний карикатурист, він завжди на бойовому посту і за вашим замовленням на чистому папері намалює щось для знавців, котрі в усьому шукають незвичайного. З гучномовців лунав Ваґнер і Гуґо Вольф, яких транслювали з радіорубки. Сигарети безкоштовно. Гарно жилося на Туалетному Кораблі «Rücksichtslos», коли він борознив води між Свінемюнде і Гельґоландом, та всюди, де був потрібен, закамуфльований відтінками сірого, у стилі пограниччя століть, виступи з різкими тінями дивляться на вас від самого міделя, їх видно і з носа, і з корми, тож складно сказати, у який бік іде судно. Екіпаж живе по одному у каюті, у кожного власний ключ і рундук, переділки прикрашені бібліотечними поличками і пін-ап красунями… навіть були односторонні дзеркала, щоб сидів собі спокійненько, пеніс хилитався над крижаною морською водою в унітазі, слухав Народний приймач «VE-301» і спостерігав за пообідньою метушнею, діловитим тупотінням і розмовами. У загальних гальюнах грають у карти, перекупники приймають відвідувачів, сидячи на тронах зі справжньої порцеляни, а частина відвідувачів вишикувалася біля відсіку зовні (тихі черги, дуже ділові, дещо схожі на черги в банках), туалетні юристи дають поради, сюди приходять і йдуть геть всілякі відвідувачі, сутуляться підводники, що кілька секунд нервово поглядають на стелю, моряки з есмінців веселяться біля водостоків (гігантські водостоки! — тягнуться вздовж усього бімса і, навіть, подейкують, аж ген за дзеркала, на них може прилаштуватися 40 або навіть 50 натужних дуп, а внизу бурхає невпинна річка змивної солоної води), підпалюють скрутки туалетного паперу (це взагалі улюблена розвага) і кидають жовті вогняні кулі у воду вище за течією, а тоді регочуть зловтішно, коли сидільці нижче за водою один по одному із вереском підскакують над дучками, хапаються за обсмалені гепи і вдихають сморід спаленого лобкового волосся. Та й екіпаж самого Туалетного Корабля часом теж не проти безневинного розіграшу. Хіба забудеш випадок, коли корабельні розмітники Гьопман і Кройсс у розпал епідемії харчового отруєння 1943-го року під’єднали вивідну вентиляцію гальюна до вентиляції в каюті старшого помічника командира корабля. І той — давній служака на Туалетному Кораблі — дуже приязно посміявся над розіграшем, після чого перевів Гьопмана і Кройсса на криголам, де обидва телепні, великі знавці фекалій, заходилися споруджувати по всій Арктиці моноліти зі снігу та криги, віддалено схожі на велетенські балабухи гімна. Час від часу така споруда з’являється у всій своїй величі на крижаних полях, що дрейфують на південь, і викликає загальний захват.