— Виглядаю жахливо, можеш навіть не казати…
— Ти просто чарівна, — каже Роджер. — Обожнюю тебе.
— Знущаєшся?
— Джес, ну чому, заради Бога, ми говоримо про зачіски?
Тим часом десь далеко, за Каналом — нездоланною, наче стіна Смерті для медіума-початківця, перешкодою — повзе по Зоні лейтенант Слотроп, змучений, всіма покинутий. Але Роджер не бажає нікого кидати, він має вчинити правильно.
— Я ж не можу кинути цього телепня напризволяще! Його хочуть знищити.
Але:
— Роджере, — усміхнеться вона, — вже весна. Мир.
Якби ж то. Це знову пропаганда. Знову ВПП постаралися. Як свідчать результати досліджень, панове, оптимальна для нас дата — 8 травня, саме перед традиційним приходом Зелених Свят, школи розпускають дітей на канікули, прогноз погоди чудовий, сприятливий для росту рослин, починається сезонне падіння попиту на вугілля, і таким чином ми отримуємо тайм-аут на кілька місяців, щоб виправдати наші капіталовкладення в Рур… ні, він бачить те ж виснаження, ті ж потоки, в котрих борсався з 39-го року. Його дівчину незабаром поженуть до Німеччини, хоча вона, як і всі інші, підлягає демобілізації. Жодного виходу, який дав би їм бодай якусь надію на втечу. Щось і далі відбувається — можете не називати «війною», якщо це вас дратує, — можливо, рівень смертності знизився на один-два пункти, повернулося нарешті пиво у банках, а якось нещодавно вночі на Трафальгарській площі насправді гуляло море людей… але ж їхня справа не завершена.
Сумний факт, і він крає Роджерові серце, оголюючи пустку, — те, що Джесіка Їм довіряє. «Війна» — це стан, потрібний їй, щоб бути з Роджером, «мир» дозволяє Роджера покинути. Проти Їхніх ресурсів його можливості аж надто скромні. Ніяких слів, ніяких технічно досконалих обіймів, він не здатен зарепетувати так, щоб втримати її коло себе. Старий Бобер, що й не дивно, координуватиме там ППО, і вони житимуть разом у романтичному Куксгафені. Бувай, божевільний Роджере, з тобою було розкішно, воєнний роман, кінчали ми, як запалювальні бомби, ти розкидаєш руки широко, наче крила «фортеці», у нас були свої військові таємниці, ми дурили огрядних полковників як і де хотіли, але рано чи пізно будь-яку боєготовність скасують для всіх, отак! Мені час бігти, любий Роджере, все було просто казково…
Він упав би до її ніг із запахом гліцерину і трояндової води, злизував би сіль і пісок з її казенних черевиків, запропонував би свою свободу і платню на найближчих півстоліття за роботу на добрій постійній посаді, свій бідолашний змордований мозок. Але надто пізно. Мир. Параноя, небезпека, фальшивий свист працьовитої Смерті десь поруч, все пішло спатоньки, залишилося у Війні, в її Роках з Роджером Мехіко. День, коли впала остання ракета, став для Роджера і Джесіки початком кінця. Безпечно минали дні за днями, і що ясніше ставало — більше нічого ніколи не впаде, то ближче підповзав, накочувався новий світ, як весна — не стільки відчутні зміни у повітрі й світлі, у натовпах у «Вулворті», скільки весна з поганого кіно, паперове листя, квіточки з вати і фальшиве освітлення… ні, ніколи вона не стоятиме біля кухонної раковини із рипучою порцеляновою чашкою в руках, і плач чашки беззахисний, мов у немовляти, лунає смиренно РАКЕТА ПРОЛЕТІЛА І ВИНЕСЛА ТЕБЕ з брязкотом розлітається по підлозі білими і блакитними скалками…
Ті ракети смерті — справа минула, цього разу стрілятиме вона, вона та Джеремі, хіба не це їм судилося? запускати ракети над морем: ніякої смерті, лише видовище, полум’я та гнів, збудження без убивства, хіба не за це вона молилася? у тому збляклому будинку, нині повернутому власникам, знову зайнятому людськими доповненнями до китиць на фіранках, портретів песика, вікторіанських стільців, захованих у комірчині нагорі стосів «Н’юз оф зе Ворлд».
Вона мусить піти, накази віддають там, куди їй не дотягтися. Її майбутнє пов’язане з майбутнім Світу, а Роджерове — лише з тією дивною версією Війни, яку він досі тягає за собою. Жодного кроку не може зробити, бідолаха, вона його не відпускає. Він пасивний, як і тоді, під ракетами. Роджер — жертва. Джеремі — стрілець. «Моя мати — війна», — сказав він першого дня, тож Джесіка хотіла знати, а що це за пані в чорному являлися йому вві сні, що за попелясто-білі посмішки, що за ножиці клацали в кімнаті цілісіньку зиму… стільки всього у ньому вона вже ніколи не пізнає… стільки непридатного для Миру. Увесь час, проведений із ним, тепер ввижається їй низкою вибухів, божевіллям у ритмі Війни. Тепер от він поривається рятувати Слотропа, ще одну ракетну з’яву, вампіра, чиє статеве життя живилося жахом Ракетного Бліцу — тьху, жах, страхіття. Його зачинити треба, а не випускати, бо Роджерові цей Слотроп, напевно, дорожчий за неї, яке їхало, таке здибало, як інакше, ну, загалом — Джесіка сподівається, що разом вони будуть щасливі. Хай сидять, дудлять пиво, розповідають анекдоти про ракети, рівняння один одному пишуть. Весело. Принаймні вона його залишить не в порожнечі, він не почуватиметься самотнім, знайде, як згаяти час…
Вона пішла через пляж. Сьогодні таке яскраве сонце, що тіні біля її ахіллового сухожилля окреслені чітким і чорним, немов шви шовкової панчохи вище п’яти. Голову вона, як завжди, нахиляє вперед, голий загривок, який Роджер так обожнював, він більше ніколи не побачить, беззахисний, як і вся її врода, невинність, з якою вона, незмінно в небезпеці, крокує по Світу. Можливо, дещо вона знає, вважає себе, обличчя і тіло, «гарненькими»… проте він так і не зумів сказати їй усього, скільки інших живих істот, птахів, ночей із запахом трави і дощу, сонячних митей простого спокою уособлює те, чим вона для нього є. Була. Мехіко втрачає не лише Джесіку: увесь спектр життя для нього тепер втрачений, уперше за час Творіння пізнаний затишок — тепер він повертається до зими, втягується у свою самотню шкаралупу. Щоб повзти далі йому сил забракне.
Він не думав, що заплаче, коли вона піде. Але заплакав. Шмарклі кубічними ярдами, очі — гвоздиково-червоні, ледь ліва нога торкалася землі, блискавка болю пронизувала пів черепа. Це, мабуть, і називається «болем розлуки»! Повсякчас з’являвся Пойнтсмен з купою роботи. Роджер виявився нездатен забути Джесіку, а про Слотропа майже не згадував.
Та якось забіг Мілтон Ґлоумінґ і врятував його від апатії. Ґлоумінґ щойно повернувся з екскурсії Зоною, опинився там у тимчасовій оперативній групі з Йозефом Шляймом, середнього розуму перекинчиком, що раніше працював на «IG» у конторі доктора Райтінґера — «VOWI[595]», статистичного відділу «NW7[596]». Там Шляйма прилаштували в американську секцію збирати для «IG» економічну інформацію через дочірні фірми і ліцензіатів на кшталт «Chemnyco», «General Aniline and Film», «Ansco», «Winthrop». У 36-му він прибув до Англії працювати на «Імперський хімічний» у статусі так до кінця і не з’ясованому. Про Слотропа він чув, ще б пак… пригадував його з минулих днів. Коли Лайл Бланд вирушив у свою останню подорож за Стіну, багато тижнів потому коридорами «IG» та Geheime Kommandosache пурхали чутки, які з’єднувалися і розпадалися, наче молекули кам’яновугільної смоли під тиском, мовляв, хто ж візьме на себе нагляд за Слотропом, раз Бланда вже нема.
Сталося це ще на початку великої битви за розвідувальну машину «IG», за нею ганялися і економічний департамент міністерства закордонних справ, і закордонний департамент міністерства економіки. Так само й військові, зокрема Wehrwirtschaftsstab[597], відділ Генерального штабу, відповідальний за зв’язки OKW з промисловістю. Власний зв’язок «IG» з OKW здійснювався через «Vermittlungsstelle W[598]» під орудою докторів Дікмана та Ґорра. Ситуацію ще більше ускладнювало дублювання установ нацистської партії організаціями абвера, які після 1933 року поширилися на всю промисловість. Сторожовий собака нацистів у «IG» називався «Abteilung А[599]» і був розташований у тій самій будівлі, що й власна група «IG», відповідальна за зв’язки з армією, «Vermittlungsstelle W», тож вони, як видавалося, діяли досить злагоджено. На жаль, Технологія, увінчана косами діва із золотистими стегнами, завжди прагне відхопити такий шматок собі. Найімовірніше, ніякі не докори сумління через Гітлера, а просто конфлікт інтересів і торг Партії з Армією врешті-решт випхали Шляйма за кордон. Так чи інак, а він пам’ятає, що спостереження за Слотропом доручили новоствореній «Sparte IV[600]» під егідою «Vermittlungsstelle W». «Sparte І» займалася азотом і бензином, II — барвниками, хімікатами, каучуком, медикаментами, III — плівкою та волокнами. IV відповідала лишень за Слотропа, крім хіба що — до Шляйма доходили чутки — одного чи двох сторонніх патентів, придбаних у якихось оборудках з «IG Chemie» у Швейцарії. Анальгетик, назви якого він не міг згадати, і новий пластик, щось на зразок «Mipolam»… «Polimex», ну щось отаке…
595
Від нім. Volkswirtschaftliche Abteilung — Народногосподарський (економічний) відділ